Хмари. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ

      — Добре, що ви так одразу зійшлись й погодились. А от я то не оступлюсь од свого слова ані на ступінь! Я його присилую мене поважать, мене за все питать, радиться зо мною або й попросить.

      Голос її піднімався все вгору та вгору. Останні слова Марта аж крикнула.

      — Та чого ти кричиш! Я ж ні в чому тут не винен!

      — Бо ви, тату, микаєтесь, куди вам не слід! Де два б’ються, третій не мішається, бо й третьому достанеться.

      — Цить! цить! цить! Не буду вмикуваться! — промовив Сухобрус, та за шапку, та з хати! Так і майнув через подвір’я до своєї хати.

      Йдучи з лекції, Воздвиженський забіг до батька в магазин і розпитав за все. Похнюпивши голову, він пішов до господи, де стріла його Марта. Як не таїлась вона, але її очі сміялись і на губах перебігав осміх. Вона навіть весело дивилась йому в вічі, любенько говорила до його. Воздвиженський добре розумів, що вона радіє, навіть трохи глузує з його. Його брала злість, бо його принцип деспотизму в сім’ї й послухання жінки — Марта потоптала ногами.

      Воздвиженський зрозумів, що треба йти на мир, що Марта зробить те, що схоче, й буде поти коверзувать і глузувать з його, поки її воля.

      Смачно пообідавши, Воздвиженський заговорив до Марти дуже солодким голосом, так що вона й не втямила спершу, до чого воно йдеться і до чого він прямує. То була його прелюдія.

      Побалакавши любенько то про се, то про те, Воздвиженський приступив до діла.

      — І чого нам, Марто Сидорівно, войдуваться? Я й сам не знаю, як воно в нас пішло на нелад! Ми люде, хвалить бога, не вбогі; маємо всього доволі. Нам зовсім нічого лаяться та змагаться.

      — Отак і я, Степане Івановичу, думаю. Ми не вбогі, маємо всього доволі. Нам нічого свариться. Чи прийде вечір, чи п’ємо чай, то сісти б та й побалакать любенько, порадиться гарненько про все. В нас є вже сім’я.

      — Ще й більше буде, — перебив її розмову Воздвиженський.

      — Само по собі, що буде! Чом би пак нам не порадиться, як би лучче хазяйство своє повести, як би якісь плани зробить. В нас же є батько, а що батькове, те наше.

      — Ти розумно говориш, Марто Сидорівно!

      — Сухобрусів нерозумних ніколи й не було в Києві! Та й таких ніхто й не запам’ятає ніколи! І дядьки наші багаті й розумні, і наш батько, хоч і був бідний, та з нічого розвів дещо! І ми розведемо, як будемо розуму держаться та підемо сухобрусівською стежкою. От з нашого дому маємо дохід. Час би дещо і в банк покласти, щоб проценти наростали для дочки.

      — А ти, Марто, хіба дещо придбала?

      — А чом же й не придбать то в сього, то в того? В контрактовий ярмарок був за квартири заробіток добрий. А ти ж? Чи придбав хоч трохи з свого редакторства та професорства?

      — Є там трохи зайвих грошенят, — промовив Воздвиженський знехотя якось.

      — То оддаймо, що маємо зайве, в банк, — сказала Марта.

      — Про мене, оддаймо!

      І вони разом, неначе змовившись, пішли в свої кімнати й вернулись до зали, держачи в руках СКАЧАТЬ