Хмари. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже хотів вийти з хати.

      — Потривай трошки! Ще й зосталось тільки, що подушки та перина, — промовила Марта.

      — Діліться вже до кінця; діліться та кінчайте сьогодні, бо завтра я сюди вже не прийду: так обридло, — сказав Воздвиженський і знов сів на скриньці.

      Марта і Степанида приступили до подушок і почали їх ворушить. По хаті пішла страшна суха курява, наче густий дим валував клубками, підіймаючись проти сонця.

      Всі закашляли й затулили носи.

      — Як же ми теперечки поділимо постіль? — спитала Марта.

      — А так поділимо! — одказала Степанида, — ти, сестро, візьмеш перину, а я візьму три подушки.

      — Е, ні! Потривай! Так, сестро, буде недобре! — сказала Марта. — Коли мені припадає перина, то нехай же буде моя й одна подушка.

      — Е, ні, сестро! для тебе вже буде занадто, а для мене буде кривдно! — сказала Степанида.

      Подушка й перина були дуже гарні й великі, ще й до того з чистого м’якого пуху. А обидві сестри дуже любили гарну постіль і м’які подушки.

      — То як же це воно буде? — спитала знов Марта.

      — А так буде, як я кажу, — промовила Степанида. — Ти, сестро, бери дві подушки, а я візьму одну подушку й перину.

      — Нехай-бо не так буде! Лучче ти, сестро, візьми дві подушки, а я візьму одну подушку й перину, — сказала Марта.

      — Сестро! Гріх тобі Бога гнівить і мене кривдить. Ти взяла флігель, ще й перину хочеш загарбать, — сказала сердито Степанида.

      — Сестро! Сама ти гнівиш Бога й тривожиш батьківські кістки! Чи то ж я узяла флігель? Хіба ж не батько небіжчик, царство йому небесне, одписав мені його? — сказала Марта.

      — Годі тобі, Марто, сперечаться та все на батька звертать! Може, скажеш, що й перину одписав тобі батько? — промовила з запалом Степанида.

      — То як же воно оце буде? — сказала Марта. — Або ти бери дві подушки, а я візьму перину з подушкою, або я візьму перину з подушкою, а ти бери дві подушки, — промовила Марта, не постерегаючи помилки свого язика.

      Дашкович підвів голову, почувши такий надзвичайний рогатий силогізм, якого навіть не вигадала давня Греція. Його дуже це вразило, і він почав гадать та міркувать, по якій-то формі стулила Марта таку штуку.

      — Або ти, тату, їдь у ліс, а я зостанусь дома, або я, тату, зостанусь дома, а ти їдь у ліс, — сказала Степанида. — Та чого ти сидиш та думаєш? — гукнула вона на Дашковича. — Ми самі морочимось, а тобі й гадки нема! — І Степанида потягла Дашковича до перини. — Дивись! Що це? — спитала вона його.

      — Перина, — промовив він спокійно, піднявши один палець угору.

      — Перина! — передражнила його жінка, — Сам ти перина! Поділи лиш між нами оту перину, тоді скажеш — перина!

      Дашкович задумався і згодом промовив: «Нехай буде вам обом по півтори подушки і по одній половині перини».

      — Хіба ж пак подушки СКАЧАТЬ