Хмари. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже був роззявив рота, щоб обороняться, але, почувши те полум’я, знов стулив його. Язик сам прилип до піднебіння.

      — Ой ти, боже мій! — крикнув Воздвиженський і схопився з місця. —  До цього часу жінка була як жінка! Скажи ти мені, що з тобою сталося? — спитав він у Марти, згорнувши руки й дивлячись їй в вічі.

      Марта навіть не глянула на його й поралась коло колиски.

      — Скажи ти мені, на милость божу, що з тобою сталось? — спитав в неї Воздвиженський удруге, ближче приступивши до неї.

      — Йди спати! — одрубала вона йому, сердито зиркнувши на його.

      — Але скажи ж мені, чого ти од мене хочеш? Що з тобою трапилось?

      — Те сталося, що й було! Йди та передніше винеси гроші на харч, бо тих, що ти дав, вже не стало!

      Воздвиженський вийшов і промовив з великою досадою:

      — Ти камінь, а не жінка!

      Він довго ходив по своєму кабінеті та все думав та думав. Він почував і бачив, що жінка не тільки що не покоряється йому, але командує ним, чинить свою, а не його волю. Він почував, що все нижче й нижче спускається й падає під Мартин черевик. Вважаючи на її вдачу, на завзятість, він тратив всяку надію перемогти її.

      «Чи не вдіє чого з нею батько? Піду пожаліюсь старому, намовлю його. Може, він своїм «Патериком» та патріархальним впливом вижене з неї той дух вередів».

      Воздвиженський пішов до флігеля крадькома — жаліться на свою жінку.

      Сухобрус, вислухавши його слова, підняв руки вгору і трохи не заплакав. Він добре знав вдачу своїх дочок, але, покладаючись на свій батьківський авторитет, він обіцявся піти другого дня до Марти й уговорить її.

      До півночі Сухобрус молився Богу за свою Марту, щоб Господь зм’якшив її серце. Вибравши час, як Воздвиженський вийшов з дому, він пішов до Марти.

      Марта сиділа й шила. Сухобрус поздоровкався і, знаючи свою Марту, ніяк не міг приступить до діла.

      — Як сьогодні погано надворі. — сказав він, потираючи руки, ніби од холоду.

      — Сідайте ж, тату! Чого ви стоїте?

      Сухобрус не сів і знов терся та м’явся. Марта догадалась, що він за чимсь прийшов, та не сміє сказать.

      — Мабуть, ви хочете мені докорять, що я вчора вас не покликала в гості? Але я й сама до гостей не виходила.

      — То-то й лихо, що ти не виходила. не послухала свого мужа.

      Марта за все зараз догадалась й осміхнулась.

      — Мабуть, жалівся вам на мене? Еге, так? Признавайтесь, тату! — сказала Марта спокійно, навіть весело. Вона уперед була дуже безпечна за свою перевагу, бо добре знала батька, знала й себе.

      — Як-таки можна тобі не слухать свого мужа? Він же старший в домі, він голова в сім’ї.

      — Нехай вибачає. Він старший, і я старша! Ми в цьому рівня.

      Сухобрус прийняв академічну поставу й почав вговорювать ніби по-вченому.

      — Марто! Ти єси жона його! Ти повинна покоряться йому, бо сам Бог так звелів: «Жена да убоїться свого мужа», — так глаголе СКАЧАТЬ