Хмари. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бачив ту сцену і тільки думав: «Ну, Марта! Ну, характер. Слава тобі, господи, що моя жінка не така!» Воздвиженський тільки що переступив поріг свого дому, а Марта вже й накинулась на його мокрим рядном.

      — І скажи ти, на милость божу! І нащо ти граєш в карти, коли ти більше програєш, ніж виграєш? — спитала вона так сміливо й наважливо, неначе судила його судом.

      — А тобі яке діло, що я там в карти граю, чи що? — обізвався Воздвиженський.

      — Як то, яке діло! Як то так! То мені нема діла до того, що мій муж робить?

      — А нема тобі діла! Твоє діло он! Дитина, колиска та кухня!

      — Мені нема діла! — крикнула Марта, і її великі очі стали ще більші, а лице зблідло. — Є мені діло! — промовила вона голосно і з тим словом так стукнула по столі рукою навідлі, що ніби тому не можна було ні кришки не вірить. Вона стояла серед зали, висока, рівна й люта.

      Воздвиженський вперше догадавсь, що його жінка має не тихенький голосок, не дівочий, медовий, а здоровий, енергічний голос і велику силу характеру. Він хотів зломить її.

      — Чого ти кричиш на мене? — гуркнув він басом.

      — Кричу, бо ти винен! Де твоє жалування? Чи ти давав мені його до рук? Чи я знаю, що ти маєш і скільки маєш?

      — Нащо тобі моє жалування?

      — На те, що я твоя жінка, а ти мій чоловік. Я повинна знати, що ти заробляєш і що маєш. Я й досі за твої гроші й одежини собі не справила, гостинця собі не купила! Я не бачила й які твої гроші, а ми живемо на мої гроші, що наймаємо нижній етаж.

      — Чого ти до мене причепилась! Я тобі не буду ні в чому давать одвіта!

      — Ба будеш! Ба мусиш! — промовила вона так твердо, наступаючи до його, що він мусив оступиться назад. Він побачив, що не переможе її словами й криком.

      — Йди спать! — промовив він спокійніше. — Завтра буде доволі часу. Наговоримось, коли схочеш.

      — Спать я піду, а ти в карти грошей не програвай, а коли програєш, то потроху. Свої гроші давай мені до схованки, бо я господиня в домі, я хазяйную; мені треба розміркувать, скільки стратить.

      — Еге! То ти собі понашиваєш дорогих суконь, та сього, та того!.

      — Не видумуй! Я маю розуму більш за тебе! Я знаю, що пошить і без чого можна обійтись.

      — Ну, Марто Сидорівно! Візьми лучче гітару та заспівай мені «Сизого голубочка» або «Соловейка»!

      Ці слова допекли її до живого серця. Вона вийшла з кабінету і пішла до своєї кімнати. А Воздвиженський довго ходив по хаті та все думав, як то трудно постерегти жіночу вдачу. «А я думав, що вона добра, як янгол, що вона буде покірненька, богомільна, як купчиха, буде грати та романтичні пісні співать».

      Вже перед світом заснув Воздвиженський. Сон його був важкий, тривожний. Думка про те, що він дуже помилився в характері своєї жінки, не виходила з його голови навіть у сні. Вперше тільки після вінчання вона так вимовилась прямо, виявила свою потайну вдачу. Йому було дуже цікаво побачить, яка-то вона буде завтра?

      Воздвиженський встав рано. Надворі сіріло осіннє небо, закрите важкими темними хмарами, сірів рідкий туман над СКАЧАТЬ