Вальдшнепи. Хвильовий Микола
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Вальдшнепи - Хвильовий Микола страница 6

Название: Вальдшнепи

Автор: Хвильовий Микола

Издательство: Public Domain

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn:

isbn:

СКАЧАТЬ фразами i раз у раз позирали в той бiк, куди пiшов Вовчик.

      Були вони в рожевих серпанкових платтях, стягнутих у талiї поясками, i мали в руках голубi парасольки. Тьотя Клава виглядала багато безтурботнiш, в її свiтло-сiрому поглядi зовсiм нема того ледве вловимого зайчика впертостi й рiшучостi, що зрiдка плигає в мигдалевих очах Аглаї, але зате станом тьотя Клава трохи солiднiш.

      Аглая вийняла з ридикюля маленьку папiроску, запалила її й спитала:

      — Ти сказала Женi (справа йшла про чоловiка тьотi Клави), що ми ранiш першої не прийдемо?

      — Звичайно, сказала… Я вiд нього взагалi нiчого не ховаю.

      — I все-таки не ревнує? — усмiхнулась Аглая.

      — I все-таки… не знаю. Чорт їх розбере, цих мужчин; на обличчi одне, а на серцi, може, щось iнше.

      Потiм тьотя Клава зробила рухом парасольки диск, пiймала поглядом срiбно-синiй слiд метеора й промовила:

      — Ти, Аго, не думай, що Женя взагалi нездiбний переживати душевних драм. У наш вiк, кажуть, навiть корова вмiє зiтхати.

      — Ти, тьотю Клаво, не помиляєшся. Мiй Дмитрiй пiдтверджує це на кожному кроцi. Я дуже шкодую, що ти не чуєш наших розмов. Аглая так упевнено й безапеляцiйно сказала «мiй Дмитрiй», що навiть тьотя Клава всмiхнулась.

      — А ти, Аго, рiшуча людина, — вiдзначила вона, — ще не встигла як слiд познайомитись iз ним, але вже рекомендуєш його як власного чоловiка… Як же з Ганною? Ти багато взнала про неї?

      — Ти, тьотю Клаво, надзвичайно наївничаєш!… У наш вiк за два тижнi не тiльки сходяться, але й розходяться. А втiм — досить! — i Аглая махнула парасолькою в той бiк, де вже вирисовувалась фiгура Карамазова.

      Вовчик лише за якусь хвилину вискочив на вулицю i наздогнав свого друга. Спершу дами бачили тiльки Дмитрiя. Вiн iшов до них своїми нервовими кроками, i постать його то вибiгала, то знову ховалась за стовбуром молодого клена, що стояв на дорозi. Тодi десь ударила гармошка, й зорi висипали на куцi бульвари заштатного городка. Десь гоготала республiканська молодь. Тодi i на протилежних кварталах ударила гармошка.

      Товариш Вовчик уже наздогнав Дмитрiя, i вони пiдходили до веселих (так принаймнi одразу ж визначив лiнгвiст) i симпатичних дам.

      — Ну… — зупиняючись, почав лiнгвiст i розвiв руками. Тьотя Клава давно вже схарактеризувала собi Вовчика як трохи мамулувату людину i тому, не довго думаючи, взяла його пiд руку. Вона сказала, що рекомендувати Карамазова не треба, бо вони мають задоволення вже багато вечорiв шпацiрувати з ним… i потiм, вона дуже зрадiє, коли Вовчик для неї буде таким цiкавим спiвбесiдником, яким став для її племiнницi Дмитрiй. За кiлька хвилин процесiя (так сказала Аглая) йшла в такому порядку: попереду тьотя Клава з Вовчиком, позаду Аглая з Дмитрiєм. Дистанцiя мiж першою i другою парою була приблизно на пiвтора кроку. Тьотя Клава закинула на шию Вовчика свою голубу парасольку й розпитувала, хто вiн, що вiн, як вiн. Словом, вимагала, щоб лiнгвiст у деталях розповiв їй про своє минуле, сучасне й майбутнє. Аглая цього не потребувала вiд свого кавалера: такi розмови з ним були два тижнi тому. Вона вiдколола з своєї грудi останню троянду й держала її на обличчi Дмитрiя. Вона питала його, як пахне троянда, чи подобається СКАЧАТЬ