Вальдшнепи. Хвильовий Микола
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Вальдшнепи - Хвильовий Микола страница 5

Название: Вальдшнепи

Автор: Хвильовий Микола

Издательство: Public Domain

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn:

isbn:

СКАЧАТЬ й тому так вiдповiв:

      — Цього я тобi не можу сказати. Хто її знає — жiноча душа, як-то кажуть, темрява… Але їй, менi здається, й не треба цього говорити.

      — Цебто ти рекомендуєш дурити її?

      — А хоч би й так!… На мiй погляд, тут нiчого нема страшного i образливого для неї.

      Карамазов пiдiйшов до свого спiвбесiдника ї взяв його за плече.

      — Тек-с, — кинув вiн. — Не сказав би я, мiй вчений друже, що ти вмiєш логiчно мислити. В попереднiй розмовi ти обурювався на мене, що я хочу якось там дурити Ганну, а зараз сам рекомендуєш зраджувати її.

      Товариш Вовчик нiчого не встиг вiдповiсти, бо в цей момент у кiмнату ввiйшла Ганна i сказала, що лiнгвiста хтось кличе. Карамазов пiдiйшов до кошика з абрикосами, мовчки взяв один абрикос i, зиркнувши на дружину, перевiв свiй погляд на згорiло-голубе небо. Вiн одразу догадався, хто викликає його друга. I дiйсно: бiля хвiртки товариш Вовчик побачив тих дачникiв, що нахабно познайомились iз ним на рiчному пароплавi. Власне, тут були не всi: батька (чи як його?) не було. Була тьотя Клава i Аглая.

      III

      — Здрастуйте, тьотю Клаво! Здрастуйте, Аглає! Товариш Вовчик розшаркався так галантно, нiби вiн i справдi був славетним ловеласом.

      — Доброго здоров’я, mon ami[4], — сказала тьотя Клава й, недовго думаючи, упевненим i рiшучим рухом узяла його пiд руку.

      Та женщина, що її лiнгвiст назвав Аглаєю, поки що не думала фамiльярничати з Вовчиком i тiльки запропонувала йому одколоти та використати одну iз запашних троянд, що висiли на її грудi. Товариш Вовчик зробив це з задоволенням, i вони поволi пiшли згорiлою i порожньою вулицею заштатного городка.

      — Ви сюди надовго приїхали? — спитала тьотя Клава.

      — Товариш Вовчик уже говорив нам, — сказала Аглая. — Вiн теж приїхав на два мiсяцi.

      — Так, — пiдтвердив лiнгвiст. — Ви не помиляєтесь, Але…

      Вiн хотiв щось спитати й, не спитавши, змовк. Власне, вiн не знав, як спитати: його здивувала тьотя Клава — вона говорила з ним так розв’язне, нiби вона знала його, по меншiй мiрi, з дитячих лiт.

      — А як ви думаєте, — сказала тьотя Клава. — Чому це Дмитрiй в останнi роки такий нервовий став?

      — Цебто який… роки? — Вовчик хотiв поцiкавитись, який Дмитрiй, як вона встигла так добре взнати найiнтимнiше життя Карамазова, вiдкiля вона, нарештi, знає про цi «роки», але фамiльярний тон його спiвбесiдницi остаточно збив лiнгвiста з пантелику, i вiн рiшуче заплутався.

      — Ви не косноязичний? — поцiкавилась тьотя Клава. Аглая зареготала. Товариш Вовчик почервонiв i став запевняти, що «нiчого подібного». Вiн просто не чекав такої симпатичної поiнформованостi в справах дому Карамазових.

      — Тодi, може, ви знаєте, — сказала тьотя Клава, — як думає провести Дiмi (вона так i сказала «Дiмi») цi два мiсяцi? Цебто — бiля Ганниної спiдницi чи бiля Аглаї?

      Це запитання переходило вже всякi можливi межi, але товариш Вовчик на цей раз не збентежився. Вiн рiшив, що коли тьотя Клава так фамiльярничає з домом Карамазових, то вона, очевидно, одержала вiдповiдне право на це СКАЧАТЬ



<p>4</p>

Мiй друже (франц.)