Хазяїн. Іван Карпенко-Карий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А може, у неї є на прикметi!

      Пузир. Пройдисвiт! Так буде, як я хочу!

      Феноген. Ой, це вам не Катя, та мовчала до смертi, а Соня…

      Пузир. Ет, дурощi! (Читає). Феногенушка! (Встає). Знай наших! Получив орден Станiслава другої степенi на шию — а?

      Феноген (цiлує його в руку). Слава богу! (Витирає сльози). Покiйний батюшка порадується на тому свiтi!

      Пузир. Не дурно пожертвував на приют. Восени поїдемо на засiданiй в земський банк — нехай всi тi, що смiялися з мого кожуха, губи кусають!

      Феноген. Так ви зробiть собi, Терентiй Гаврилович, нову хорошу шубу i хороший сiртук, бо орден буде у вас на шиї, а кожух зверху, то нас знову швейцар виганятиме з прихожої, як торiк виганяв.

      Пузир. Я розхристаюсь, як будемо входить; тiлько на порiг, а тут йому перед самим носом блись — орден! Ну, та й швейцар мене тепер пiзнає! Дався я йому взнаки; пам’ятаєш, як молив потiм, щоб я ного простив, — у руки цiлував, навколiшки ставав!

      Феноген. Перше опаскудив, на смiх усiм кинув, а потiм просив… Такого хазяїна виганяв з прихожої, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий вiн, тридцять лiт носите, дуже торохтить i сильно лоєм тхне.

      Пузир. Ну, гаразд. По случаю ордена зроблю шубу з лисичого хутра.

      Феноген. Єнот краще!

      Пузир. Ну, єнот!.. Хтось стука!

      Феноген (одчиняє дверi). Петро Петрович!

      Пузир. Милостi просимо!

      Входе Золотницький.

      ЯВА ХIII

      Феноген, Золотницький i Пузир. Феноген цiлує Золотницького в руку.

      Золотницький. Здоров, здоров, Феноген! А ти. Крез, як поживаєш?

      Пузир. Вашими молитвами.

      Чоломкаються.

      Пузир. Хоч i не такий кремезний, як вам здається.

      Золотницький. Не кремезний, а Крез! I все в тiм же халатi! Пора тобi його скинуть!

      Пузир (смiється). По-домашньому, по-хазяйськи!

      Золотницький. Давно я тебе не бачив! Що ж, багато ще купив землi?

      Пузир. Нема пiдходящої!

      Золотницький. Все скупив?

      Пузир. Нi, ще не все! Може, продаєте Капустяне?

      Золотницький. Дай вiка дожить, не виганяй ти мене з Капустяного! Потомствених обивателiв i так небагато в околицi осталось, все новi хазяїни захопили, а ти вже й на мене зуби гостриш. Успiєш ще захватить i Капустяне, i Миролюбiвку.

      Пузир. Нi, мабуть, не доживу до того часу!.. А скiлько б ви справдi взяли за Капустяне? Я не купую, а тiлько так цiкавлюсь!

      Золотницький. Прицiняєшся на всякий случай! Ха-ха-ха!.. Два мiлiони! А? Не по зубах?

      Пузир. Продавайте, то й побачите, чи по зубах, чи нi!

      Золотницький. Не можна разом все ковтнуть — пiдожди трохи! От я строю сахарний завод, завод лопне — Капустяне твоє! Ха-ха-ха! Слухай, поки там що: приставай в компанiю, три чоловiки уже єсть, давай чотириста тисяч — будеш четвертий, i поставим в Капустянiм сахарний завод!

      Пузир. СКАЧАТЬ