Хазяїн. Іван Карпенко-Карий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А вiн дума — постоялий двiр. Клич економiв.

      Феноген (iдучи). Охо-хо-хох.

      Пузир. Чого це ти так тяжко зiтхаєш?

      Феноген (махнувши рукою). Та…

      Пузир. Ну, що там, кажи?

      Феноген. Зеленський наш дуже стривожений тим, що ви на нього гнiваєтесь… А вiн чоловiк усердний, сiм’я велика… Жаль менi його дуже, а коли обидите, то й грiх, — вiн для вас i в огонь, i в воду! З коня не злазить цiлий день, побивається…

      Пузир. Оцього вже я не люблю! Краще ти не мiшайся не в своє дiло…

      Феноген. Диви, мiшаюсь! Самi питаєте, чого зiтхаю? Я й кажу, бо у мене болить, а зовсiм я не мiшаюсь! Ви хазяїн, ваше дiло хоч i без хлiба зоставить вiрного слугу.

      Пузир. Ну, ну, годi вже… Клич!

      Феноген (в дверi). Заходьте!

      ЯВА VIII

      Входять Куртц, Зеленський i Лiхтаренко; увiйшовши, кланяються.

      Дверi напiводчиненi. Феноген, пропустивши економiв, сiдає на стулi так, що йому все чуть i видно.

      Пузир. Доброго здоров’я! Ну як таки ви, пане Зеленський, i досi не загнуздали мануйлiвських мужикiв?! Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п’ять копiйок в день? (До Лiхтаренка). Порфирiй! Почому у тебе в Чагарнику робили i роблять поденно?

      Лiхтаренко. З початку весни по п’ятнадцять копiйок, потiм по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п’ять на їх харчах!

      Пузир. Чуєте? I по двадцять п’ять копiйок багато, але все ж таки не тридцять п’ять! Та ще, либонь, ви й харчуєте?

      Зеленський. Харчую.

      Пузир. Боже мiй! I харчуєте?! То це вийде по сорок п’ять копiйок. Добре хазяйнуємо! Робочi все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я буду вам жалування платить? Так не можна, ви не вмiєте зробити дешевого робiтника!

      Зеленський. У нас умови однi, а в Чагарнику, де Лiхтаренко, — умови другi.

      Пузир. Умови люде роблять.

      Зеленський. Околиця до околицi не приходиться! У Мануйлiвцi люде бiльше зажиточнi, нiж де: окрiм своїх надiлiв, держать оброчну казенну землю в арендi, артiлi почали заводить. А робочий, самi знаєте, тiлько там дешевий, де землi нема, де нема за що рук зачепить, де бiднiсть.

      Пузир. Так ви зробiть у Мануйлiвцi бiднiсть!

      Зеленський. Це не од мене залежить.

      Пузир. Вибачайте, пане Зеленський, це вiд голови залежить! От побачите, що там зробить Лiхтаренко. Слухай, Порфирiй, я тебе переведу в Мануйлiвку, а вас, пане Зеленський, в Чагарник.

      Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!

      Зеленський. Помилуйте, за вiщо ж! Я торiк чистої прибилi дав п’ять тисяч, а цей рiк надiюсь…

      Пузир. Порфирiй дасть десять тисяч! Ви не умiєте з народом, а Порфирiй умiє, i дасть десять тисяч, — побачите! От що, Порфирiй: мануйлiвцi запустили недоїмку i не заплатили. Через тиждень та оброчна земля, що держать в арендi мануйлiвцi, отдається з торгiв на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталась за мною, чуєш?

      Лiхтаренко. Попробую!

      Пузир. Це тобi не борщ, тут пробувать нiчого — треба взять! Ти розумiєш? СКАЧАТЬ