Хазяїн. Іван Карпенко-Карий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тих валахiв, що зостались, почiм ви знаєте, що вони всi цiлi?

      Куртц. Етi — да! Я отвєчайт!

      Пузир. То друга рiч: не стане, то ви заплатите.

      Куртц. Я заплатиль?! Етi — нiкогда! Клим — шеснии шабан, етi — да! А язик, етi — фi!

      Пузир. Який язик?

      Куртц (показує свiй язик). Етi, етi — да! Язик работай — етi да! Ухо слухай, а голова не розсудов?.. Так бить не должно! Не надо слишiл, а надо вiдєл, етi — да!

      Пузир. Ну годi, iдiть собi, Карло Карлович, i заспокойтесь. Нехай вже Клим зостається.

      Куртц. Етi — да! Клим — нет, Карл Куртц — нєт! Куртц всi знайт, етi — да! Спецалiста место скрозь находiл!

      Пузир. Ну, годi вже!

      Куртц. Так бить не должно! (Стає серед сцени, i показує язик). Язик, етi — фi! Етi — паскудство! (Вийшов).

      ЯВА XI

      Феноген i Пузир, а потiм Лiхтаренко.

      Пузир (до Феногена). Ну, що ти скажеш?

      Феноген. Карло краде, а Клим помагає.

      Пузир. Та всi крадуть, що й казать, кругом крадуть.

      Феноген. Та ще ви Карла боїтесь, от вiн i верховодить.

      Пузир. А де ти його вiзьмеш, такого шахмейстера?

      Феноген. Ну то нехай краде?

      Пузир. Чого ж нехай? Треба слiдкувать. От Карло поїде на прийомну, а ти, Феноген, шатнись по отарах на провiрку.

      Входе Лiхтаренко.

      Пузир. Що ж це, Порфирiй, у тебе крали пшеницю, як возили на вокзал?

      Лiхтаренко. Може. Сто тисяч пудiв пшеницi здавали, двiстi пiдвiд возило, може, хто й вкрав.

      Пузир. Цiлий вiз пшеницi твiй помiшник Зозуля зсипав у Хаскеля.

      Лiхтаренко. Де ж таки! Лантух-два — то може; а вiз — то брехня! Не вiрте!

      Пузир. А чого ж ти дивишся?

      Лiхтаренко. Щоб не крали!.. I на вокзалi здано сто тисяч пудiв — вiрно!

      Пузир. То лишню наважили в амбарi?

      Лiхтаренко. Може, який лантух або два — то буває; де ж ви бачили, щоб у великiй економiї нiхто нiчого не вкрав. Та хоч би у мене сто очей було, то й то не встережеш!

      Пузир. Так, по-твойому, нехай крадуть?

      Лiхтаренко. Я цього не кажу, всi крадуть по-свойому, та без того i не можна, Терентiй Гаврилович! I розсиплеться, i загубиться, i вкрадуть яку малезну…

      Пузир. З тобою сам чорт не зговорить. Я тобi образи, а ти менi луб’я! То нехай крадуть, питаю тебе? За вiщо ж я тобi жалування платю?

      Лiхтаренко. А за тих сто тисяч пудiв пшеницi, що я здав на вокзалi, а ви грошi взяли!

      Пузир. Тьфу на твою голову! Чи ти одурiв, чи чорт тебе напав?

      Лiхтаренко. Терентiй Гаврилович, ви тiлько не гнiвайтесь, а розсудiть гарненько. Будемо так говорить: ви менi дасте великий шматок сала, щоб я його однiс у комору! Я вiзьму те сало голими руками, i однесу сало в комору, i покладу: сало ваше цiле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову — яка ж вам вiд цього шкода?

      Пузир. Iди собi к чорту, бо ти наважився мене гнiвить!

      Лiхтаренко. СКАЧАТЬ