Три долi. Вовчок Марко

Чтение книги онлайн.

      Маруся тiльки поглянула у той бiк, де вiн стояв.

      – Чи ж тобi не до сподоби? – питаю.

      – Хороший, – промовила стиха.

      – А що вже Катря, – говорю Марусi, – то, надiйсь, добром таки у йому закохалась!

      А Маруся менi так-то вже поважно вимовляє: «Ти, сестрице, коханням не жартуй!» – от, мов, вона ворожка стара, абощо.

      – Ну, добре, – кажу, – iди ближче, сама подивися, де тут в лиха жарти? – Взяла її за руку, притягла до Катрi.

      – Катре! – почну, а Катря як стисне менi руку.

      – Iде, iде, просто до нас iде! – шепче, а сама так i трiпоче.

      Чайченко став коло Катрi i взяв її у танець. Вона, ота смiлива меткая Катря, немов перелякалася чого, збiлiла…

      – Марусе, iзмiчаєш?

      Маруся їм услiд дивилась своїм поглядом тихим. Скоро Чайченко пустив Катрю, усi дiвчата так i тиснуться до неї:

      – А що? Чи знаєш, iз ким танцювала?.. Се Чайченко! Чайченко Якiв! А чого ж мовчиш? Чом не говориш? Не вподобався? Вподобавсь?

      – Та я ще його добре й не розгледiла, – одмовляється Катря перед дiвчатами, сама озираючись округи, начеб вона у дикiй пущi опинилася.

      Декотрi й вiри їй пойняли: «Та вбачай же бо, вбачай добре: другого такого нема!» – а которi – так з-пiд брови на неї подивились.

      А весiлля, а танцi не стихають; в дворi усю траву зелену пiдкiвками винесли. Чайченко танцював зо всiма; брав i мене, i Марусю: яка на очi попаде дiвчина, ту вiн i бере.

      – Вiн нами гордує, – обижалися iншi дiвчата, – що бере нас, у вiчi не подивившися!

      – Заждiть-бо, якi ж скорi! Нехай вiн трохи обсвiдчиться в нас, – вмовляли знов другi.

      Мiж танцями зайшла розмова у дiвчат з парубками: чи добре iз багатою одружитись?

      – Добре, як взяти любу та милу! – озвавсь Чайченко.

      – Чому б тобi i не взяти, – одкаже йому Грицько Лепех, що сам, славили, кохав нишком молоду, – тобi нагани не дадуть, ти сам багатий.

      – Багатий на дрiбнi сльози, – промовив Чайченко всмiхаючись.

      Музики заграли, усi пiшли у танець – i Чайченко. Чи се вiн правду сказав, чи се вiн пожартував – хто його розбере! Ми усi з собою iзглянулися; багато дiвчат помовкло – задумалися.

      Свiт вже бiленький розсвiтавсь, як ми з того весiлля повертали додому. Маруся i Катря нi словечка не прокинули. Я заговорю, «нi!.. еге ж!.. авжеж!» – одкаже Маруся: якiсь її свої мислоньки заносять, а Катря – то й зовсiм менi одвiту не оддає; то вона швиденько йде, нас попереджаючи, то вона одстане…

      Тут нас парубки наздогнали, i Чайченко був мiж ними. Вклонилися нам i на добранiч дали. I Чайченко… Який в його голос був отруйний! I почуєш, i пiзнаєш всюди – хоч мiж дзвонами! А Катря наша? Де ж тiї жарти? Де тi вигадки колишнi? Вона ледве парубкам на добранiч оддала.

      IV

      У тиждень по тому весiллi були у нас молодi i запрошали до себе. Ми поїхали у Любчики всiєю сiм’єю. Поїхала й Пилипиха з дочкою. Катря ще звечора усе наготовила убрання; прокинулась удосвiта, та чи й спала вона – не знаю; а менi – то все такi сни снилися дивнi тiєї СКАЧАТЬ