Правознавство. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ свободи і рівності, яка відображає вимоги справедливості, а закон – офіційне, формально визначене, нормативно-обов’язкове вираження права.

      Різні підходи до поняття права не виключають один одного. Це сумісні площини трактування того самого явища. На певних етапах розвитку суспільства і правової системи вони не рівнозначні. Так, у період становлення правової системи на перший план закономірно виходить природно-правове розуміння права. Воно сприяє трансформуванню соціальних інтересів у правові категорії та поняття, засвоєнню суспільною правосвідомістю загальних принципів і норм правової системи. Стабільність розвитку суспільства, держави і права підвищує значення нормативного розуміння права.

      Існування і призначення права в суспільстві обумовлені необхідністю нормативного упорядкування суспільних відносин і, в першу чергу, гарантуванням свободи автономної особи, простору для юридично дозволеної поведінки.

      З точки зору практичної юриспруденції, право як інституційне нормативне утворення – це система загальнообов’язкових норм і принципів, закріплених у законах та інших джерелах, визнаних і охоронюваних державою, які є критерієм правомірності поведінки учасників суспільних відносин. Сутність права полягає в тому, що воно відбиває узгоджену волю учасників відносин, що регулюються, є мірою свободи і відповідальності індивідів та їх колективів, засобом цивілізованого задоволення різноманітних інтересів і потреб.

      Праву притаманні такі ознаки:

      1) нормативність. Право складається з норм – загальних правил, моделей поведінки, адресованих невизначеному колу осіб (неперсоніфікований характер) і розрахованих на багаторазове застосування (невичерпність дії актами застосування);

      2) загальнообов’язковість. Право однаково поширюється на всіх учасників суспільних відносин, які опинилися в нормативно регламентованій ситуації;

      3) системність. Право існує у вигляді цілісної системи взаємопов’язаних норм і принципів;

      4) закріплення норм у законах, інших визнаних державою офіційних джерелах (судових прецедентах, правових звичаях, нормативних договорах тощо). Саме таким чином норми набувають формальної визначеності, тобто точного фіксування вимог, що їх ставлять до поведінки людей, докладно виписаних можливих і необхідних варіантів поведінки, наслідків недотримання юридичних заборон. Водночас право не ототожнюється із законом. Закон (інші нормативні акти) – лише одна з форм виразу права. Він має відповідати ідеям права, його природі, цінностям і правам людини, інакше у встановленому порядку закон визнається недійсним і в такому разі не є правом;

      5) державна забезпеченість. Загальні правила, які визнаються державою як правові, підтримуються державною владою. Це надає суб’єктам права впевненості в тому, що передбачені в юридичних нормах права й обов’язки будуть реалізовані;

      6) право – міра свободи людини, СКАЧАТЬ