Правознавство. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ громадських організацій і органів місцевого самоврядування, свобода слова і друку); в ідеологічній (ідеологічна різноманітність, свобода інформації).

      Головним суб’єктом громадянського суспільства є людина, тому вся його діяльність зорієнтована на особу, забезпечення їй можливостей для реалізації прав і свобод, для задоволення потреб і законних інтересів, розкриття індивідуальних здібностей. Природні права людини завжди мають пріоритет у її взаємовідносинах із суспільством і державою.

      Громадянське суспільство можливе лише в демократичній правовій державі, легітимна влада якої не втручається в законне приватне та асоціативне життя індивідів. Правова держава і громадянське суспільство мають одну мету: їхні соціальні інститути покликані служити людині, захищати її права і свободи.

      Держава є публічно-владною формою організації громадянського суспільства. Носії влади – наймані працівники громадянського суспільства – здійснюють управління справами цього суспільства від його імені і в його інтересах, використовуючи такі інститути демократії, як парламентаризм, вільні вибори, федералізм, незалежне правосуддя тощо.

      Основна тенденція впливу громадянського суспільства на владні структури знаходить свій вияв у обмеженні і подоланні політичного відчуження; воно припускає втручання політичної влади тільки в межах необхідності компетентного вирішення проблем вільного розвитку та життєствердження людини й суспільства.

      Держава бере на себе зобов’язання захищати життя, здоров’я, безпеку громадян, здійснювати ефективні соціальні програми, забезпечувати національну злагоду, матеріальне й духовне зближення з іншими народами (відкритість суспільства). Межі державно-правового регулювання суспільних відносин визначаються Конституцією і обмежуються правами людини, загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права.

      2.6. Правова соціальна держава

      Концепція правової держави формувалася поступово. Так, про владу закону над громадянами і правителями говорив ще давньогрецький філософ Солон; про співвідношення природних прав людини і законів держави писали Арістотель і Цицерон. Положення теорії правової держави у ХVІІІ – ХХ століттях відображені у працях англійських філософів Т. Гоббса, Д. Локка, французьких філософів Ш. Л. Монтеск’є, Ж. – Ж. Руссо, російських учених М. Коркунова, П. Новгородцева, Б. Кістяківського, Г. Шершеневича. Філософське обґрунтування ідеї правової держави міститься у працях німецьких філософів Г. Гегеля та І. Канта. Термін «правова держава» запровадили в літературу ХІХ століття німецькі юристи Р. фон Моль, К. Т. Велькер, Ф. фон Аретин та ін.

      Правова держава – це форма організації політичної влади громадянського суспільства та її взаємовідносин з індивідами, яка ґрунтується на принципах верховенства права, поваги особистості, недоторканності її прав, свобод, законних інтересів.

      Сутність правової держави має два аспекти: СКАЧАТЬ