Лють. Карін Слотер

Чтение книги онлайн.

      Її губи здавалися м’якими – такі губи можна було цілувати вічно.

      Ні, він не міг говорити про її губи. То було надто сексуально.

      Ніс?

      Ні, це було б тупо. Ніхто не говорив про гарненькі носики. Ними дихали, з них час від часу текло, і їх сякали. Вони просто присутні на обличчі.

      – Ти як? – спитала вона.

      – Твої очі, – випалив він і одразу ж відчув себе ще більше кретином, ніж досі. Ці слова він вимовив так гучно, що Робін аж здригнулася. – Тобто, – почав він, знову стишуючи голос. – Вибач, просто я подумав, що твої очі… – Господи, вона була так сильно нафарбована, що розібрати, які в неї очі, було важко. – Я думаю, у тебе гарні очі.

      Вона дивилася на нього, напевно, розмірковуючи, як швидко зможе витягти з сумки балончик і приснути йому в очі, а може, думала, чи зможе забрати в нього гроші, коли він упаде на землю.

      – Слухай, – нарешті сказала вона, – ти не мусиш до мене залицятися. Просто заплати.

      Він негайно поліз рукою в кишеню.

      – Не тепер, малий.

      Вона вже занервувала. Він щось робив не так. Був якийсь особливий спосіб це робити, а Джон його не знав.

      – Вибач, – перепросив він.

      – У номері заплатиш. – Вона махнула йому рукою, щоб ішов слідом. – Це тут, недалеко.

      Він стояв на місці, бо ноги не слухалися. Господи, він знову почувався прищавим підлітком, який тремтячими руками намагається розстібнути на дівчині ліфчик.

      Урешті-решт їй увірвався терпець.

      – Ворушися, здорованю. Час – це гроші.

      – Залишімося тут, – попросив він, а коли вона запротестувала, перебив її: – Ні, не для цього. Просто постоїмо тут і поговорімо.

      – Хочеш поговорити? Іди до психоаналітика.

      – Я тобі заплачу.

      – Це що, якесь збочення? – спитала вона. – Я говоритиму, а ти – дрочитимеш? Е ні, нізащо.

      Вона попрямувала в бік дороги, і Джон гарячково запхав руку в кишеню, щоб витягти звідти гроші. Декілька купюр випали з руки, і він упав на коліна, щоб їх позбирати. А коли підвів погляд, вона так само віддалялася.

      – П’ятдесят доларів! – вигукнув він, і Робін застигла на місці.

      Повільно повернулася, і він не міг розібрати її ставлення до цієї пропозиції: ще більше роздратування чи просто відвертий гнів.

      – Ось. – Він підвівся з колін, підійшов до неї і вклав гроші їй у руку. Там було багато одиничок, кілька п’ятірок – уся його частка з коробки для чайових на автомийці. – Тільки я штанів не зніматиму, добре? Ніяких дурниць.

      Вона спробувала повернути йому гроші.

      – Не мороч мені голову.

      – Я не морочу. – У власному голосі йому почулася нотка відчаю. Ось він знову її злякав, і тепер ніякі гроші її не повернуть. – Просто розкажи мені щось.

      Вона підкотила очі, але гроші тримала в руці.

      – Розказати що?

      – Що завгодно. СКАЧАТЬ