Лють. Карін Слотер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ заробляли на хліб, виконуючи брудну роботу замість багатіїв.

      – Гівнюк смердючий, – пробубоніла повія, поки вони чекали зеленого на світлофорі. Вона ще глибше вгородила пальці Джону в плече, бо намагалася втримати рівновагу на своїх сміховинно високих підборах. – Зажди, – нарешті змилостивилася вона й, не послаблюючи хватки, зняла один за одним свої туфлі. – Галімі підбори.

      – Так, – кивнув Джон, бо вона явно чекала якоїсь відповіді.

      – Червоний, – сказала повія і потягла його за собою на дорогу, коли машини зупинилися. – Боже, як ноги болять. – Коли вони вже були на іншому боці перехрестя, вона подивилася на Джона знизу вгору. – А ти знаєш, що в мене випаде зуб? Там, де він мене вдарив.

      – О, – сказав Джон, думаючи, що вона чи то дурна, чи то божевільна, якщо вважає, що в нього є зайві гроші, щоб дати їй на стоматолога. – Зрозуміло. Так. Шкода.

      – Ні, дурню. Я маю на увазі, що можу попрацювати руками, а ротом – ні.

      Джон навіть не усвідомлював, що так міцно стискає зуби, аж розболілася щелепа.

      – Ні, – відповів він. – Не треба.

      – Слухай. – Вона зупинилася, відпустила його руку і негайно захиталася, мов пліт на гребені цунамі. – Ти йди собі, Ромео. А я вже якось сама дочалапаю.

      – Ні, – повторив він і тепер уже сам узяв її за руку. З його щастям вона ще під машину впаде, і тоді коп повісить на нього ненавмисне вбивство. – Ходімо.

      – Упс, – видихнула вона, бо послизнулася на розбитій ділянці хідника і коліно підігнулося.

      – Рівно стояти, – сказав Джон, а сам подумав: вона така худа, що він відчуває, як благенька плоть рухається вздовж кістки.

      – У сраку я не даю, – ні сіло ні впало повідомила повія.

      Джон не міг визначитися, що гірше: думка про її рот чи думка про її задній прохід. Від побіжного погляду на чиряки, якими були вкриті руки та ноги повії, до горла піднявся обідній сендвіч з арахісовим маслом і бананом.

      – Ясно, – він не розумів, чому вона вирішила відкрити перед ним душу, але дуже хотів, щоб вона це припинила.

      – Мені потім срати важко, – повідала вона йому, зиркнувши скоса. – Думаю, дай скажу тобі, бо хто тебе знає, що ти там собі комбінуєш.

      – Я лише проведу тебе до місця роботи, – запевнив він. – Більше нічого, не турбуйся.

      – За все тре’ платити, – сказала вона і розсміялася. – Ну, може, крім цього разу. Звісно, прогулянка – якщо ти надумав таку плату взяти, то вона не зовсім безплатна.

      – Мені все одно в цей бік, – збрехав він. – Я тут неподалік живу.

      – У Морнінґсайд? – уточнила вона.

      То був багатий район, що простягався до Чешир-Бридж-роуд.

      – Так, – кивнув він. – Триповерховий будинок з гаражем. – Вона знову перечепилася, і він підтримав її, щоб не впала лицем униз. – Ходімо.

      – А от грубим бути не обов’язково.

      Він глянув на свою руку й одразу ж побачив, як міцно стискає повіїне передпліччя. Відпустив, і на тому місці, де були його пальці, СКАЧАТЬ