Москва 2042. Володимир Войнович

Чтение книги онлайн.

      Із цими словами він пішов у будинок керувати встановленням обладнання, а я вирішив прогулятися вздовж озера.

      Тут мені трапився Симич, котрий біг підтюпцем, він зі мною привітався не зупиняючись, наче ми щодня зустрічаємося з ним на цій доріжці.

      Коли я прийшов до сніданку, там уже під керівництвом Джона метушилася вся команда операторів, освітлювачів і звукотехніків.

      У їдальні за столом зібралися всі домочадці: Клеопатра Казимирівна, Жанета, Зільберович, Том і Степанида. Усі вони були схвильовані, а при моїй появі навіть зніяковіли, утім, усе відразу ж прояснилося.

      Річ у тім, що, як дуже ввічливо сказала мені Жанета, Сим Симича зніматимуть у характерному домашньому оточенні за сніданком, серед найближчих людей, а оскільки я до найближчих не належу, то чи не буде моя ласка і чи не відмовлюся поснідати у себе в кімнаті.

      Я образився і хотів тут-таки вийти. Зрештою, чого я тут сиджу? Чекаю, щоб оплатили мою поїздку? Я і сам достатньо забезпечений, щоб від такої нікчемної суми не залежати.

      Я вже рушив до виходу, аж тут двері відчинилися й спочатку на візку завезли Джона, який, виставивши обтягнутий джинсами зад, припав до камери, а услід за Джоном з’явився й сам Сим Симич у тренувальному костюмі. Він йшов швидко, наче не помічав жодних камер і виношував у русі свої великі думки.

      Утім, наблизившись до столу, він відразу змінився і повів себе, наче справжній денді, поцілував дружину, потім поцілував руку Клеопатрі Казимирівні, потис руку Степаниді, Тома поплескав по плечу, Зільберовичу кивнув, а мені сказав:

      – Ми вже бачилися.

      Потім він сів на чолі столу, запропонував помолитися Господу і закричав тонким голосом: «Господи, іже єси на небесі…»

      – Це о’кей, – перебив Джон, – це достатньо, ми все одно будем переклад на англійську. Тепер ви трохи їсти і розмовляти. І якщо можна, робити трохи усмішка.

      – Ніяких усмішок, – сердито відрубав Симич. – Світ гине. Захід віддає заглотникам країну за країною, залізні щелепи комунізму вже підступили до самого нашого горла і скоро вирвуть кадик, а ви все либитесь. Ви живете занадто благополучно, ви розманіжилися, ви не розумієте, що за свободу слід боротися, що потрібно жертвувати собою.

      – Яким чином ми повинні боротися? – ввічливо запитав Джон.

      – Перш за все ви мусите відмовитися від усього зайвого. Кожен мусить мати тільки те, що йому вкрай необхідно. Ось погляньте на мене. Я всесвітньо відомий письменник, але я живу скромно. У мене є лише один дім, два котеджі, лазня, стайня й маленька церковиця.

      – Скажіть, а озеро це ваше?

      – Так, у мене є одне маленьке скромне озеро.

      – Містер Карнавалов, як ви вважаєте, хто нині найкращий у світі письменник?

      – А ви не знаєте?

      – Я здогадуюсь, але я хотів би зробити це питання вам.

      – Бачте, – СКАЧАТЬ