Москва 2042. Володимир Войнович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Неточка у нас стала така сувора, – зауважила Клеопатра Казимирівна. – Жінка мусить ходити в тому, в чому їй призначено Богом.

      На це я зауважив, що, як мені доводилося чути, Бог сотворив жінку голою, а от джинси тепер вдягають усі – і чоловіки, і жінки, і гермафродити.

      Я ще хотів сказати щось із цього приводу, але Зільберович так наступив мені на ногу, що я мало не скрикнув і, міняючи тему, делікатно запитав, чому ж це не видно господаря.

      – А він вже повечеряв, – сказав Лео.

      – Але він вийде чи мені ліпше до нього зайти?

      Жанета перезирнулась із матір’ю, а Лео одверто засміявся.

      – Сим Симич, – сказала Жанета, – після вечері справами не займається.

      – Так, – сказав я зі стриманим невдоволенням, – але я ж не у своїй справі приїхав.

      – А він після вечері ніякими справами не займається, – повторила Жанета. – Ні своїми, ні чужими.

      – Так-так, старий, – підтвердив Зільберович. – Він тебе прийняти ніяк не може. Він словник Даля завчає, а там буде Баха слухати, він перед сном завжди Баха слухає, він без Баха заснути не може.

      Я відсунув кашу й підвівся. Я сказав:

      – Ви мені, звичайно, вибачте… У першу чергу, ви, Клеопатра Казимирівна, і ти, Жанета, але я такого ставлення просто не розумію. Я до вас у гості не набивався. Я не маю зайвого часу. Мене чекає далека і, можливо, навіть дуже небезпечна подорож. Я до вас приїхав лише тому, що Лео дуже наполягав. Я не спав ніч, я добирався до вас шістнадцять годин із пересадками…

      – Ну, старий, старий, ну що ти скипів? – Зільберович схопив мене за руку й потягнув униз. – Ну, добирався, ну стомився. Так відпочинеш тепер. Поки Нетка тобі ліжко приготує, ми з тобою побалакаємо… – Він знову підморгнув мені й скосив очі на мій дипломат. – Ляжеш, виспишся, а завтра розберемося.

      Звідкілясь згори линула тиха мелодія. Як великий знавець музики, я відразу впізнав твір Баха «Гарно темперований клавір».

На білому коні

      Клятий Зільберович! Мало йому було привезеного мною «Горбачова», то він іще 0,75 бурбону потім притяг, запевняючи, що американці вважають бурбон кращим у світі напоєм. Але вони ж цей кращий напій сильно розбавляють содовою, а ми нерозбавлений заїдали квашеним огірком.

      Звичайно, розбавляти такий напій – це дурня і навіть блюзнірство, але змішувати його з горілкою, мабуть, було не варто.

      Надсилу розліпивши повіки, я роззирнувся.

      Я лежав на дерев’яному тапчані з жорстким матрацом. У якомусь дивному приміщенні – чи то тюремна камера, чи то чернецька келія. В одному кутку божниця, у другому таз і сільський умивальник (невже той самий, бачений мною років двадцять із гаком тому в підвалі у Симича?). Манюсіньке віконце під самою стелею, а крізь нього вриваються в приміщення всілякі прегидотні звуки. Якась сволота б’є в бубон і дує у пискливу дудку. Ну що за нахабство! Ну хіба можна в таку рань?..

      Я підніс до очей годинника й отетерів. За двадцять СКАЧАТЬ