Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Чтение книги онлайн.

      Хтось вмирає в цей день.

      У нас живе дівчинка Кристина. Її сильно поранило. Танки стріляли снарядами. Їй зробили операцію. Іншу дитину не врятували. Ми знаємо маму Кристини, тьотю Оксану. Вона на базарі картоплею торгує. Кристина в нас поки що живе. Має 7 років. У них у квартиру пряме влучення. Їхній будинок на зупинці «Ташкала».

      Ми двері свої полагодили.

      Сусід Адам у лікарні. Йому ногу відірвало снарядом. У Пушинки осколки в животі, а в тьоті Тамари в коліні. Ще сусідів поранило – кого в голову, кого в ноги. Стріляли з російської частини, кажуть. Інших поховали, хто не вижив.

      Поля

      Хочу вчитись. У нас буде школа?

      Мама дізналася, що її знайомого вбило в серпні. Він у своєму дворі був. Його звали Алауді. Мене няньчив, коли я була маленька. Мама засмутилася.

      Хтось убив кошенят, які жили під сходами. Розстріляли по одному на очах у кішки. Я бачила їхні трупики. Тьотя Фатима і мама ховали кошенят.

      У моїх друзів, Сашки й Ерика, вбило тата. Їхній тато був азербайджанець, а мама росіянка. Його вбило в будинку. Коли стріляли і росіяни, і бойовики.

      Ерик має 14 років, а Сашка – 10 років. Ерик побіг до шпиталю, і в нього стріляв снайпер. Але він добіг. А його тато все одно помер. Тепер у них тільки мама й бабуся залишилися.

      Сашка боїться стрілянини. Якщо стріляють, він лежить у коридорі й голову затуляє руками.

      Поля

      Діти мене ненавидять у школі. Каміння кидали в мене й Альонку, коли ми йшли додому. Я навіть їх не знаю. Просто вони довідалися, що маємо російські прізвища, і кричать: «Російські свині». Це нова школа – мій шостий клас.

      Один хлопчик із десятого класу підійшов і при всіх мене вдарив. Ми стояли в залі – мій клас і вчителі. Я від удару впала на підлогу. На мені біла кофтинка вся забруднилася. Він сказав: «Ти російська сука!» – і пішов.

      А всі відвернулись. Ніхто мені не допоміг підвестись. Навіть учителька нічого йому не сказала.

      Я не знала, як бути. Мені стало так соромно! Я зовсім не вмію захищатись. І бути «росіянкою» погано. А раніше так не було.

      Поля

      Мене хвалили за твір. Його читали перед усім класом. Я написала про вітрильник. Вітрильник пливе в океані. На землі війни, а на ньому мир. І там усі ті, хто не хоче воювати. Мені поставили п’ять із плюсом за сюжет і три з мінусом за орфографію. Коли я пишу, то роблю купу помилок.

      Ще приходив інший учитель. У всіх дітей питали: хто в їхній СКАЧАТЬ