Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ додому зі школи: двері відчинені, ключі в замку, а мами немає. Ніде. Побігла до тьоті Валі. Вона каже:

      – Маму твою вбили! Усіх росіян ріжуть, убивають. Ходімо шукати її тіло.

      Ми повернулися до нас додому. Тьотя Валя каже:

      – Відчиняй шафи! Шукай. Російські військові здали Ґрозний – тепер нас усіх повбивають. Усіх.

      А я її слухаю, і в мене руки трусяться. Чому маму вбили? До чого тут моя мама? Як мені ця клята війна набридла!

      Ми відчиняли всі шафи – шукали. Тьотя Валя сказала, що маму розчленували й у шафу сховали. Потім тьотя Валя мене до себе забрала. Каже, що в дитбудинок не відправить. Будемо з Альонкою як сестри жити. Виїдемо до Росії!

      Мама прийшла. Вона на базарі була. Ключі у дверях забула просто. Як же ми налякались! Я плакала. У мене щось у горлі заніміло, і я задихаюсь.

      Мама сказала, що вона ходить у хустці й має довгий кавказький ніс – ніхто не стане її вбивати. А тьотя Мар’ям сказала, щоб вона все ж таки обережнішою була.

      Тьотя Валя хоче виїхати, але квартиру не купують.

      Поля

16.11.

      Убили старих вірмен. Повісили. Хтось через квартиру це зробив. Убили російську родину: тата, маму і трьох дітей – на зупинці «Автотрест». Зарізали навіть немовля в ліжечку. Я думала: як так можна? Напевне, це дуже погані люди прийшли і всіх убивають.

      Чому ми не можемо виїхати? Мама каже: нема куди – близьких родичів нема, житла ніде більше нема, тут квартиру не куплять, іти нікуди. Що ж робити?

      У школі знущаються та обзивають щодня.

      Мама торгує на ринку, щоб купити їжу. Нервова стала така.

      Поля

26.12.

      Родина Ерика й Сашки виїхала з Чечні. Раптово. Поїхали до своєї рідні в Росію. Може, ті приймуть?

      Не виженуть?

      Як же вони кинули мене? Саму. Боже мій, я вже почала сумувати! Любі мої сусіди. З вами я сиділа без світла, без води, у холодному будинку. Але як мені було радісно від вас. Як тепло! Повертайтеся до Ґрозного!

31.12.

      Руслан, мій вітчим, виїхав у село. Ми з мамою їдемо до тьоті Лейли. Вона мешкає в гуртожитку. Покликала нас справляти Новий рік.

      Ми дружимо. Моя тьотя Лейла – інгушка. Вони з мамою працювали разом. Стріляють усюди зі зброї та кидають хлопавки. Боже мій, як же я ненавиджу ці вибухи! Хлопавки! Це огидно. Це – зло!!!

      У школі намагаюся з учителем до класу зайти. І за учителем виходжу. Сукню порвали. Зошити й портфель однокласники кидають із третього поверху крізь вікно. Обзивають. Друзів немає. Альонка в іншому класі. Вчиться рідко. Теж боїться.

      Я намагаюся читати більше книжок із йоги та буддизму.

      П.

      1997

08.01.

      Торгую на ринку. Сама. Пиріжками та чаєм. Мама хворіє. Лежить, не встає. Вдома холодно. Немає опалення.

      У мами ревматизм. Я намагаюся заробити, принести їжу.

      Новий рік пройшов добре. Я поїла салат-вінегрет і котлети! Багато стріляли. Тьотя Лейла співала пісні під гармошку. Прийшли її родичі та сусіди. Усі пили чай з пирогами. А потім хтось СКАЧАТЬ