На городі довіряємо природі. Чудовий результат без клопоту й витрат!. Борис Бублик

Чтение книги онлайн.

      – спільні посадки рослин.

      Розглянемо ці ознаки з сьогоднішніх позицій.

      Дбайливе ставлення до землі

      Починаючи шлях у «прекрасное далёко», роблячи перші кроки на шляху відходу від догм традиційного землеробства, дбайливе ставленнядоземлі я назвав першою ознакою ощадливого землеробства. Нині я знаю в деталях, що це означає, а тоді це було щось внутрішнє, не промовлене. Я був безмежно радий, коли через багато років зустрів слова Колумелли, котрі образно й точно передають тодішнє моє відчуття: «Земля – це не застаріла жінка. Ні, це завжди юна, красива, завжди свіжа, молода, завжди здатна бути родючою, якщо тільки вміти плекати її молодість, зберегти, підтримуючи її ніжне, грайливе життя». Як кажуть, ліпше не скажеться, а гірше не хочеться.

      І все ж доводиться занурюватися в деталі (інакше «внутрішнє» всередині так і залишиться).

      Понад два десятки років тому я так визначив складові першої ознаки:

      – Ні згарищам!

      – Геть лопату й плуг!

      – Даєш грядки!

      Зараз складові були б інакшими, але повністю відрікатися від колишніх я би не став.

      Тоді я писав про згарища: «Годі знайти восени та навесні на наших теренах куточка, де б не палахкотіли до неба багаття з опалого листя, кукурудзяної бадилини, стебел соняшнику, висохлої гички та бур’янів. І сірниками чиркають не бешкетні пацани, а дбайливі «господарі». Я вже не кажу про бідування через пожежі, що виникають то тут то там. Мова лише про руївничість багаття «во саду ли в огороде» для самих же саду та городу… У поїздках Америкою ні навесні, ні восени, ні в міській, ні в сільській місцевості я не бачив жодного багаття. Пожежі (у містах) – бачив. Але це – нещасні випадки, недбалість, можливо, навіть злий намір. А ось багать, розкладених з благими намірами, – ні!»

      У сказаному тоді я не змінив би зараз жодної букви. Усе – правильно, усе – по суті. Словом, перша вимога залишається у грі.

      Деякі горе-агрономи спалювання пожнивних залишків вважають раціональним прийомом боротьби зі шкідниками. Ніби вторять їм і садівники, часто згрібаючи листя в саду й спалюючи його. Мовляв, у вогні гинуть шкідники. І це чиста правда, тож маленький плюсик у цьому прийомі побачити можна (якщо, звичайно, скинути з терезів зниклу у вогні органіку). Але – в тому ж полум’ї гинуть і корисні комахи (жужелиці, золотоочка та ін.), що розташувалися під листям на зимівлю. Оце – мінус. І до того ж – величезний. Потомство однієї пари золотоочок розправилося б із тисячами шкідників, але ця пара загинула на загальних підставах. То проти кого спрацювали сірники? Та проти самого палія, котрий залишився без ненажерливих помічників.

      Задумуючи якесь дійство, маємо завжди тримати перед уявним поглядом ваги і складати на їхні чаші плюси та мінуси від цього дійства. Ось разючий приклад. Усі знають пристрій для поливу – вертушку (сплінкер). І багато хто за її допомогою «розв’язує» собі руки: включає вертушку, вона собі поливає, а землероб у цей час робить якусь роботу. Спокуслива штука! Особливо для тих, хто має в своєму СКАЧАТЬ