Тамплієри короля Данила. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Я не знаю, наскільки правдиві ці відомості, але до мене дійшли чутки, що Міндовг вже встиг порвати з орденом і пристати до руського володаря Даниїла.

      Почувши це ім’я, Папа Інокентій підвівся з-за столу, обійшов його і зупинився перед великим вікном. Надворі падав великий лапатий сніг, який почався ще звечора. Він покривав рівним пухким покривалом усе місто, від чого воно здавалося мирним і блаженним.

      Йому згадалися події 1246 року, коли, перебуваючи під охороною короля Генуї, він відрядив до Даниїла легатів з пропозицією коронувати руського князя і повернути його під благословення римського єпископа. Якби тоді це вдалося, то вплив римського престолу простягнувся б аж до диких орд Батия. На жаль, зірвалося. Хоч і виправдовував свої дії Інокентій IV, але все ж згодився з тим, що у цьому була провина обох. І він, і Даниїл переслідували лише свою мету: Рим намагався приєднати руські землі під своє покровительство, Галич старався лише використати вплив Папи для боротьби з монголами. Все закінчилося тим, що запальний князь вигнав від себе домініканського монаха Олексія Геселона і припинив будь-які зносини зі Святим престолом. Зрештою, це було навіть доречно. Усі ці роки римський престол у Римі не перебував.

      – Ваша Святосте? – обережно озвався кардинал, коли мовчанка затягнулася.

      – Даниїл – моя найбільша надія і моє поки що найбільше розчарування.

      Інокентій зітхнув і повернувся на своє місце.

      – Де вони зупинилися? – поцікавився він.

      – Неподалік. Зараз вони чекають аудієнції Вашої святості.

      – Скільки їх?

      – П’ятеро.

      – Вони тут?

      – Так, у залі для гостей.

      – Що ж, не будемо їх заставляти чекати. Через чверть години проведи їх до мене.

      З цими словами Папа підвівся і зник за бічними дверима, де знаходилася тронна зала.

      Коли п’ятеро литвинів у супроводі секретаря предстали перед Римським Папою, він сидів на високому троні у тій же білій сутані, тільки на шиї у нього висіла шерстяна широка стрічка – палій. Один її кінець опускався на груди, а інший перекидався через плече на спину. На палії були нашиті декілька хрестів із чорного сукна. Голову первосвященика покривала невисока біла тіара із білої цупкої тканини з подвійною золотою діадемою.

      Прибулі зупинилися перед людиною, яку вважали намісником святого Петра десятки мільйонів вірян Європи. А взагалі це була вже літня людина, стомлена життям і відповідальністю за покладену на неї місію. Вони бачили, що тіара була заважкою для нього – і в буквальному розумінні, і в переносному.

      Сам же Папа відкинувся на спинку трону і в свою чергу також розглядав прибулих. Усі вони були літні люди, за винятком молодого хлопця, юнака, що стояв крайнім зліва. Хоч головним серед тієї п’ятірки був сорокарічний здоровань посередині, чіпке око Інокентія помітило, що юнак тримається зовсім не так, як повинен підлеглий поводитися у подібних ситуаціях.

      – Я поінформований СКАЧАТЬ