Тамплієри короля Данила. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Коли ти був у нас в Сараї, – сказав він, – ти відмовився пити наш кумис. Ми на тебе не образилися, бо не до душі тобі наше питво. Дозволь же і нам не пити ваше вино.

      – Що ж, це мудрі слова, – похвалив князь. – Тоді дозволь, мої люди проведуть вас до покоїв, де ви зможете відпочити перед далекою дорогою.

      Монголи вклонилися і так же мовчки покинули трапезну. Коли за ними зачинилися двері, присутні неначе за командою повернули свої голови до Данила. Він підвівся, помахом руки наказавши усім залишатися на своїх місцях.

      – Я маю поговорити з Милієм, – пояснив він. – Пішли, воєводо!

      Милій задріботів за князем і зник за бічними дверима.

      – Причини щільніше! – наказав Данило.

      Милій зачинив двері і подивився на князя. Його вразила та зміна, що відбулася із Данилом; здавалося, він скинув з себе маску величі і сили й перетворився на немолоду стомлену людину, змучену обов’язками, що на неї звалилися.

      Данило сів на високий трон.

      – Розповідай!

      – Немає тут моєї вини, – запально почав Милій. – Вони прибули до мене несподівано і запитали, де нині князь. Я їм пояснив, що ти, князю, воюєш на півночі, проти литвинів, і у Холмі тебе немає. Куремсу (а він головний у них) зацікавило, чи не замишляєш ти чого проти Сарая. Я одказав, що свою силу мій князь зазвичай направляє на північ і на захід і аж ніяк не на схід. Не знаю, чи переконав я їх, але монголи вирішили поїхати сюди.

      – Тобто намір поїхати у Холм виник несподівано, а не був запланований? – допитувався Данило.

      – Атож, думаю, що Куремса вирішив заодно розвідати наші укріплення.

      – І що?

      – Я повів їх обхідним шляхом, – повідомив Милій. – Ні у Белз, ні в Луцьк ми не заїжджали.

      – Це добре, – похвалив намісника Данило. – Гаразд. Що вони збираються робити далі?

      – Звідси поїдуть до волохів. Мене великодушно відпускають. Про це мені говорив тлумач.

      – Він русич?

      – Так. Володар. Десь із Чернігівського князівства, чи що там від нього залишилося. Він проявив себе здібним під час оборони Чернігова, отож Батий, вражений його звитягою, звелів пощадити.

      – І він із вдячності став служити ханові? – грізно промовив князь. – Тисяцького Дмитра після взяття Києва також Батий відпустив, але це не змусило його зрадити свою віру. Добре, з перевертнями розберемося потім. Скажи краще, як сприйняв Куремса побачене?

      – Він був задоволений, – відказав Милій.

      – Ще б пак! – протягнув Данило. – Їм миліше бачити міста без стін. Ну нічого, все до пори до часу. Дякую, Милію, за вірну службу. Переночуй ніч у Холмі, а завтра зранку відправляйся назад. Бакота – ворота до всього князівства, і вони мають бути на замку. Завжди.

      – Я зрозумів тебе, князю! – вклонився Милій. – Зроблю так, як волієш.

      Князь Данило залишився сам. Ось уже п’ятнадцять років, відтоді як під Дорогочином він наголову розбив тевтонців і в бою СКАЧАТЬ