Тамплієри короля Данила. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у їхніх рухах. Навпаки, обоє трималися гідно, усією своєю поставою підкреслюючи своє незалежне становище.

      Одразу за ними їхали тисяцькі та інші зверхники, кожен на чолі свого загону.

      Князь Данило ледь помітним рухом зупинив коня. Миттю поруч виріс слуга, обома руками вхопив повід. Данило легко зіскочив на землю і, не чекаючи інших, підійшов до зустрічаючих.

      Воєвода Костянтин на знак поваги опустився на коліно; жінки низько схилили голови.

      – Устань, вірний друже! – пролунав такий знайомий голос князя.

      Воєвода підвівся.

      – Вітаю із щасливим поверненням, князю! – сказав він.

      – Щасливим – це точно! – відзначив Данило.

      Він повернувся до митрополита, схилив голову, мовчки прийняв благословення, поцілував простягнутий хрест.

      – З Божою поміччю ми перемогли.

      Лише після того князь підійшов до княгині Юрате і ніжно пригорнув її до себе.

      – Ну здрастуй, люба моя! Нудьгувала без мене?

      – Дуже, мій князю! – із сильним акцентом відповіла вона.

      – Нічого, – заспокоїв Данило. – Тепер я надовго залишуся тут. Ще набридну. А щоб тобі було не нудно, я дещо привіз тобі в подарунок.

      Данило Романович повернувся і кивнув головою. За цим знаком від княжичів відділилися двоє незнайомців і підійшли ближче.

      Лише тепер Юрате змогла як слід їх роздивитися. На її обличчі швидко промайнули здивування, острах і радість.

      А дивуватися було чому, адже перед княгинею стояли діти її дядька Міндовга – Воїшелк і Рамуне. Подив був такий великий, що вона лише спромоглася спитати розгублено:

      – А що ви тут робите?

      Це трохи розвеселило князя, і він, підвищивши голос, щоб почули присутні, сказав:

      – Твій дядько зрозумів, що його союз із тевтонцями ні до чого доброго не приведе, лише до поневолення, як це сталося колись із прусами, отож він прислав до мене сина і забажав помиритися. А щоб ніхто не сумнівався у його чесних намірах, погодився віддати свою дочку за Шварна. Отак славно, без жодного бою, закінчився цей похід.

      У натовпі прокотився шум, у якому відчувалося загальне захоплення.

      – Ну що ж, воєводо! – повернувся Данило до Костянтина. – Кепський, бачу, з тебе господар!

      – Чому, князю? – здивувався той.

      – Та тому, що тримаєш князя на площі і не ведеш у покої, – голосно засміявся Данило. – Невже навіть трапези не підготував до мого приїзду?

      – Приготував, князю, – полегшено зітхнув Костянтин. – Залишишся задоволеним!

      – Що ж, веди. Отче! – звернувся Данило до митрополита. – Завтра відправте подячну службу за щасливе повернення, а зараз запрошую скуштувати, що Бог послав.

      – Обов’язково прийду, – пообіцяв Кирило. – От тільки віддам останні настанови.

      – От СКАЧАТЬ