Село не люди. Люко Дашвар
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Село не люди - Люко Дашвар страница 4
Название: Село не люди
Автор: Люко Дашвар
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-1495-1,978-966-14-1497-5
isbn:
– А ти вже й думала?
– Боже, та я ночами не сплю… Тільки про це! Мабуть, треба Сергія окручувати. Усе ж Тамарчин син. Кіоск мають… Буде мені фундамент.
– Ти… його… любиш?
– Здається… Як його побачу… слина у роті. Чи навпаки – пересихає.
– Це і є любов?
– Я й сама не знаю. Здається, так…
Катерина пригадала ту розмову сьогодні, і не тому, що минулої ночі дядько Роман спантеличив її душу.
Дівчата вже сиділи на траві біля школи та перевзувалися: скинули чоботи, витягли з пакетів босоніжки. Наголо стрижене пацаня з першокласників дзвінко загорлало:
– Королеви! Королеви! Кришталеві черевички взувають.
– Так… у роті воно гидко, – пробурмотіла Катерина, а Людка засміялася й ізнову:
– Якась ти не така…
– До Килини треба.
– Та буде тобі твоя Килина. Сьогодні всього три уроки, – Людка підхопилася з трави першою. – Пішли гризти граніт.
– Погриземо, якщо Маруся прийде, – відповіла Катерина.
Маруся копала картоплю на городі й тихо лаялася:
– От виродок! Знав же, що картоплю треба копати! Куди чорти занесли?! Я тут одна карячуся, у школі діти чекають, а воно десь вештається. Ну, Степане! Чекай! Тільки повернися… Буде тобі й чарка, і пісня!
Понад годину всі вісім голів сьомого класу Килимівської школи нудьгували на шкільному подвір’ї.
– Та не буде Марусі, відповідаю! – сказала Наталя, худа, довга як паля дочка килимівського ветеринара.
– І чого ми приперлися! – зітхнула Катерина.
– Тепер пріться назад у свою Шанівку! – плюнув відмінник і падлюка Вадька.
– Пішов ти! – крутнулася Людка. – Чого шанівських чіпаєш?! От ми з Катькою наших хлопців гукнемо, вони вам пики натовчуть!
– Щось я у Шанівці нормальних хлопців не бачила, – уїдливо встряла Галка.
– Це у вашій Килимівці – жодного джентльмена, – огризнулася Людка.
– Ця дурнувата знову на своїх романах зациклилася, – махнула рукою Наталя. – Ну, все. Я пішла додому. Мені батько з міста привіз касети з фільмами…
– Оце так диво! Увесь клас зібрався, а Марусі немає. От завтра припреться до школи і не повірить, що ми всі були, – сказала Катерина.
– Точно! Ні за що не повірить! – підтвердив Вадька. – Гей, дівчата! А пішли за село, у балку.
– Навіщо? – Наталя зупинилася.
– У мене пляшка є. Покайфуємо.
І всі вісім голів сьомого класу Килимівської школи знялися з місця та за мить зникли в кінці вулиці.
– Самогон! – Вадька висмикнув із пакета літрову пляшку з-під ситра. – За початок навчального року!
– Дурник! Уже середина вересня, – зареготала Наталя. – А з чого пити будемо?
– А з моїх долонь!
– У тебе руки брудні…
– Дівки! СКАЧАТЬ