Село не люди. Люко Дашвар
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Село не люди - Люко Дашвар страница 1
Название: Село не люди
Автор: Люко Дашвар
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-1495-1,978-966-14-1497-5
isbn:
Юрій Логуш, Голова Правління ЗАТ «Крафт Фудз Україна», ініціатор проекту Всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв та п’єс «Коронація слова» був заснований за підтримки бренду найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.
Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.
Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.
www.kraftfoods.com.ua
Розділ 1
Глухої, як баба Килина, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі – якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять, із загрубілими від важкого руками.
Катерина витерла губи, спитала:
– То це і є любов?.. Слизька…
Роман знітився:
– Це… чоловіче молоко.
– А казали… любов.
– Іди… – наче батогом ото.
– Піду… До побачення, дядечку.
– І чого ти мене дядьком звеш, Катерино?
– А як мені вас звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка.
– Іди, – повторив і сам пішов.
А вона ще довго не йшла. Рукою по траві – роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися.
– І що воно тепер у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов.
Пішла врешті до хати. Повз мамку під татком. Мамка аж прокинулася.
– Доню, а чого це ти досі не спиш? Завтра ж до школи рано…
А ліжко під мамкою й собі підтверджує: ра-но, ра-но…
– Та нічо’… Не просплю.
Уся Шанівка у свідках: сонцю ще ніколи не вдавалося мамку розбудити. Завжди вона попереду. От і сьогодні: надворі тільки сіріє, а мамка вже підскочила. Татка у бік:
– Льончику, сьогодні ж наша черга до череди. Гайда, гайда!
– Устаю вже…
А мамка собі далі. Усіх по ранжиру:
– Катю! Вставай, доню. Допоможеш таткові. Я до курей, потім у контору. Казали, може, олії за трудодні дадуть чи цукру. Льоню, свиням даси?
Тато – ноги вже в штанях, а в голові одне:
– А поїсти?
– А тобі б усе їсти! – мамка сміється. – Буде, буде… Я тільки до курей гляну.
І знову доньці:
– Катруся! То допоможеш таткові?
Довелося оченьки розплющити.
– Мамцю, ти ж казала, щоб до школи…
І татко:
– Та чого їй плентатися? Мені зовсім не довіряєш?
Глянув на мамку спідлоба, дверима – грюк! Свиням те грюкання – бальзам на п’ятачки. Татко – грюк, вони у відповідь – рох-рох, мовляв, не барися, мерщій до нас, ми за ніч зголодніли, хоч і не схудли.
Мамка на постіль сіла, Катерину обійняла і на вушко:
– Як не підеш із батьком, знову нап’ється… Корови розбредуться, сусіди скаржитимуться… Ану кажи, які у вас сьогодні уроки? Важливі чи не дуже?
– Уроки як уроки…
– То що?..
– Мамо…
– От біда! Добре вже, збирайся до школи.
– Мамо…
– Та нічо’… Може, якось воно й пронесе. Якщо Ромка до батька не приплентається…
– Дядько Роман казав, що треба трактора терміново зібрати, – ляпнула дівка і язика прикусила.
Мамка з подивом:
– І звідки?..
– Ішла від Людки, а біля кіоску мужики тирлувалися. Почула…
– Отож, доню, біля кіоску. Я б тій Тамарці-бізнесменці всі патли повискубувала. Зараза…
– Зара-а-за! – Катерина – ноги з ліжка. Зойкнула: у п’ятку мов гвіздок хто забив.
Мамка з кухні глянула:
– Доню, ти що, боса швендяла?
– Та СКАЧАТЬ