Село не люди. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ От паскудство! Коротше! Будемо на глаз усе робити.

      Сергій всунув палець у миску з гарячим парафіном, обпікся, тихо вилаявся.

      – Оце такі муки терпіти… Нічо’… Ми ж чуваки дорослі. Втерпимо.

      – Та звісно, втерпимо, – Сашко супився, а очі блищали, як блищать у кожного, хто за крок від незвіданого.

      Хлопці схилилися над мискою.

      – Ну що? – Сашко.

      – А швидко застигає, зараза! – Сергій підхопив миску за край і почав обережно вливати у шприц рідкий парафін. – А що, Саня? Ти – перший?

      – Та я…

      – От, бля, напарник! Добре, почнемо з мене.

      Сашко тримав шприц із парафіном, а Сергій здер штани разом із трусами, сів на простирадло й наказав:

      – Так… Шприца мені давай, а сам картинку з голою бабою переді мною тримай.

      – А де картинка?

      – У рюкзаку. Та швидше ти!

      Баби на картинці не було – лишень окремі частини тіла, і коли Сашко врешті втямив, які саме, йому аж голова закрутилася. Він виставив картинку Сергієві під ніс, і в того враз пика наверх задерлася.

      – Ну, поїхали!

      Сергій обережно підтягнув пеніс ближче до живота, примірився – і встромив голку.

      – Півсправи зроблено, – тоненьким, як здалося Сашкові, голоском видихнув Сергій. – Випускаю…

      Натиснув на шприц. Тепла в’язка рідина повільно затікала під шкіру.

      – Ха! А-а-а-а! – Сергій іще давив на шприц. – Саня… А воно… Я вже кайф відчуваю. Ой, не брехав мужик. Бля-а-а! Давай тепер ти! Мерщій, бо парафін застигне.

      Сашко тремтячими руками зняв спортивки, труси. Сів поряд із Сергієм.

      – Серього! Може, ти мені… того… сам проткнеш?..

      – Давай!

      Сергій набрав повний шприц рідкого парафіну, без вагань усадив у збуджений пеніс друга, натиснув на шприц.

      – Ну як?

      – Болить…

      – То від голки. – Сергій видавив зі шприца весь парафін, висмикнув голку. – Бля, які ж у нас тепер пики великі! І довгі!

      Сашкові щось підкотило під горло, голова закрутилася, між ніг – пекло пекуче.

      – Що далі? – ледь вимовив.

      – Дівок чекатимемо…

      Близько опівночі Людка пошкреблася під Катерининим вікном. Катя глянула на кухню: татко з мамкою ще з яблуками зайняті. «Однаково б до копи не втекти», – подумала.

      – Мамо, я з Людкою на лавці посиджу трохи, – гукнула в кухню.

      Замість мамки татко гримнув:

      – От би все їй поночі вештатися! Щоб мені скоро дома була!

      – Та буду…

      Вийшла.

      – Гей, Катька! Ну що? Побігли? – шепоче Людка від хвіртки.

      – Цить тобі! Я мамці сказала, що на лавці посидимо.

      – А що це ти цитькаєш? Я теж своїй так сказала, а на тебе не цитькаю! – образилася Людка.

      Катерина на неї глянула:

      – Оце! А черевики СКАЧАТЬ