Село не люди. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      Поки до мамки звістка про розкидані на полі буряки долетіла, поки мамка з татком та Катериною до того поля дійшли, спритніші всі буряки начисто з поля злизали. Татко лаявся:

      – Оце більш ніколи не слухатиму тебе, Дарино!

      А мамка теж зла на нього:

      – От якби ти, Льончику, вчора під кіоском друзяк своїх не надибав та не напився з ними, були б нашим свиням буряки!

      Полаялися трохи і за діло взялися: викопувати ті буряки, що в землі лишилися.

      Татко – лопату в землю і матюки гне:

      – От йо… Копай тепер.

      – А не пий! – мамка буряки витягує, обтрушує – і в мішок. А потім до Катерини: – Щось накопала, доню?..

      Надвечір татко тяг на горбу добрячий мішок буряків, а за ним мамка та Катерина ще один кравчучкою везли. До Шанівки – з передишками.

      Татко мішка на дорогу скинув і не розуміє:

      – А що? Сьогодні хіба п’ятниця?

      – Субота, – мамка каже.

      – А чого народу біля постаменту повно?

      – А може, Микола тепер щодня приїздити буде, – вигадала дурне Катерина.

      – Та ні, доню… – мамка з Катериною розмовляє, а сама у вулицю Імені Леніна вдивляється. – Хіба біда яка?.. Мо’, помер хто… – Катерину по волоссі долонею: – Ану біжи, розпитай, що сталося.

      Катерина вдихнула – і не видихає. Очі округлилися.

      – Не піду.

      – Та не трясіться, – татко. – Сам сходжу.

      Мамка з Катериною біля буряків стоять, а татко цигарку в зуби – і в натовп.

      Мамка дивиться, мнеться…

      – І я піду…

      – Я з тобою, – Катерина за мамку вчепилася – так буряки посеред дороги й лишилися.