Село не люди. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розкладачці – цукерки, чіпси, жувачка. А оце – до зими. Пальта різні, куртки чоловічі й жіночі, модні шарфи з китицями. Хух!.. То що?

      – Миколо, а олією візьмеш? – спитала сумна тітка Орися, яка тільки-но чоловіка поховала.

      – Гривня за літру! – оголосив Микола, і шанівці захвилювалися.

      – Та хіба так можна?! Що то за ціна? Нам Залусківський по два п’ятдесят за літру рахував, коли олією за трудодні віддавав.

      – Що мені до вашого Залусківського?! Я собі своє міркую. Гривня за літру. Або гроші!

      Мамка обскакала оком усі розкладачки і до Катерини:

      – Доню, давай татка спочатку взуємо, а потім уже…

      – Добре… Я поки все чисто роздивлюся.

      За п’ять хвилин татко вибрав кирзові чоботи й теплу сорочку в карту, запхав обнови до сітки. І мамці:

      – Піду до кіоску. З мужиками побалакаю…

      – Ой, Льончику, гляди мені. У нас роботи сьогодні – краю не видно.

      – Яка така робота?

      – За Килимівкою на полі багато буряків лишилося…

      – У мене й так поперек рипить, а ти хочеш, аби я знову мішки на горбу пер?.. Та не лупай! Підемо. Я… пити не буду.

      Татко пішов, а Катерина мамку за руку вхопила.

      – Мамцю! Очі розбігаються!

      – А ми по порядку. Ходім пальта дивитися.

      Катерина влізла в дешеву китайську курточку, розцяцьковану штучним хутром, розпромінилася.

      – Таж гарно, мамо! Ти дивись…

      – Коротенька якась. Між ноги дути буде.

      – А онде така сама, тільки довша.

      Зупинилися на рожевому, твердому, як скло, пальті з білим хутряним капюшоном.

      – І скільки? – гукнула мамка до Миколи.

      Микола придивився, рукою маше.

      – А-а-а! Так і бути. За двісті віддам.

      – Скільки?! – мамка аж присіла. – Ти що, з глузду з’їхав?

      – Тітко, це ви ненормальна. Таж такі дешеві ціни тільки в мене. Ви в люди поїдьте – з розбитим серцем повернетеся.

      – Та де ж такі гроші взяти? – мамка на Катерину дивиться, а та стоїть у пальті рожевому, й ув очах сльози бринять.

      – Добре, сто вісімдесят, – змилувався Микола.

      – А якщо половину грошей зараз, а половину – через місяць?.. – мамка просить.

      – От, тітко, яка ж ви хитра! Та вже хай так і буде, бо дівча ваше зараз розридається.

      Мамка гроші Миколі відрахувала, з Катерини пальто стягла, в поліетиленовий пакет склала.

      – А чобітки хай чекають, поки свиню заколемо, – каже.

      – Мамцю! Мамцю рідненька! Ну скажи, яке пальто гарне! От ні в кого такого пальта не буде!

      Мамка Катерину по волоссі погладила і сміється.

      – А ще сюрприз маю…

      – Який?

      – От тобі цілісіньких п’ять гривень. Хоч – прокладок накупи, хоч – журнал чи цукерок.

      – Я знаю! Знаю що… Я СКАЧАТЬ