Село не люди. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Уставай уже, Русалонько. І про школу сьогодні не кажи.

      – Чого?

      – Я сметану та яйця закупівельникам повезу, татко в раби до Залусківського, а ти мені гарненько всю моркву повикопуєш, висушиш, поки сонце ще гріє, пісочком перетрусиш…

      – Мамо, завтра п’яниця…

      – От холєра! – татко ледь розсолом не поперхнувся.

      – А що «холєра»… Микола раз на місяць свій магазин у Шанівку привозить… – У Катерини аж сльози на очах.

      – І що тобі знову треба в тому магазині? Знаєш сама – грошей нема.

      – Олія є… – Катерина своєї.

      – Дарка, глянь! Ти ту олію заробила, а воно вже й око поклало!

      – Доню, кажи мені, – мамка наполягає.

      – Мамо, мені ліфчика треба…

      – Що?! – татко аж підскочив. – Що ти сказала?!

      – Так, Льоню! А йди-но, любчику, до свиней, а ми тут без тебе розберемося.

      Мамка татка до дверей пхає, а він огризається:

      – Тільки купіть цей ліфчик! Я вас обох на ньому…

      – Мамо, чого татко так?.. – Катерина до мамки притулилася, а та сміється.

      – Е, доню! Хіба від добра… Та й забули. Давай, кажи…

      – Ліфчика треба. У школі сміються. Кажуть, розпустила Катька цицьки…

      – Хто каже?

      – А хоч би й… Вадька. І Людка. Мамо, мені ліфчика треба. І тих… прокладок красивих. Людка казала, з ними ой як зручно. І не протікають…

      – Доню… Зима на носі. Зимових чобітків нема. З пальта виросла, а я тобі прокладок накуплю. І що то буде?

      – А Людка мені раз одну прокладку дала… То це ж – хоч скач! Мамо…

      – Доню, по ліфчик завтра до Миколи підемо, а про прокладки й не згадуй. Нас тато з дому повиганяє.

      – І зимові чобітки подивимось? І пальто?

      – Та подивимося на все, от тільки купити…

      – А ліфчика?

      – Буде тобі ліфчик.

      – А татко…

      – А що татко? Перебіситься… А там свиню заколемо – і про чобітки з пальтом поговоримо.

      – Ой, мамцю, яка ж ти в мене золота!

      – Ой, доню, яка ж ти в мене підлиза, – мамка сміється, а очі сумні.

      «От і розбери тих дорослих», – думає Катерина.

      Мамка з татком розбіглися. Катерина вийшла з дому, а біля хвіртки Людка.

      – Я до школи не піду, – оголосила Катерина. – Моя школа сьогодні – морква на городі.

      – І дарма! А я хлопців чекаю. З ними піду. Із Сергієм та Сашкою… – Раптом замислилася. – Чуєш, Катько! Я тут подумала… А може, даремно я із Сергієм зв’язалася. Матюкається, зараза, весь час. Може, мені на Сашку переключитися? Ти б кого з них вибрала?

      – А чого це я повинна вибирати між огірком і капустою, якщо мені ситра хочеться?

      – А де ти у Шанівці ще когось побачила? Може, Тамарчиного молодшого – Тарасика-першокласника?

      І Людка розреготалася.

      – Ох і дурна ж ти, Людка! Оце тобі Сашко і Сергій увесь світ затулили. А в селі чоловіків – повно!

      Людка СКАЧАТЬ