Химери Дикого поля. Владислав Івченко

Чтение книги онлайн.

      – Добре. Зараз під’їду з грошима.

      За півгодини чоловік приїхав з готівкою.

      – А де директорка? – розчаровано спитав у мене.

      – Пані Понамка вже займається вашою справою. Шукаємо виходи на викрадачів, – урочисто відповів я.

      – Та що там шукати! Завтра вони приїдуть на пристань! – закричав клієнт.

      – Звідки ви знаєте? – здивувався я.

      – Ну, їм знадобилося ще дещо з обладнання. До мене вони не звернулися, але ринок невеличкий, усі всіх знають. Той продавець, якому вони замовили обладнання, чув, що я з ними теж працював. Спитав, що за люди, чи можна їм довіряти. Ось я і дізнався, що завтра вони приїдуть за обладнанням.

      – Приїдуть до Оклункова?

      – Ні, попросили привезти на пристань. Там приймуть товар, а розплатилися наперед.

      Я замислився.

      – Не розумію, для чого вам наймати нас? Поїдьте і спитайте тих хлопців про Іллю, – нарешті сказав я.

      – Краснодаре, я б не хотів з ними спілкуватися, – скривився клієнт.

      – Вони такі страшні?

      – Ще за Союзу я працював на сибірських будівництвах. Там важкий контингент, багато злочинців. І ось там я навчився одразу відрізняти людей, з якими можна мати справу, а з якими – краще ні. До того ж не факт, що вони погодяться зі мною балакати, відповідати на питання. Натомість можуть почати запитувати мене, звідки це я дізнався, коли вони приїдуть. І взагалі, я вважаю, що кожною справою мусять займатися фахівці. Я займаюся зв’язком, а ви – розшуком, і хай так буде.

      – Згоден. О котрій вони мусять бути на тій пристані?

      – Машина має приїхати о дванадцятій дня. Я зараз покажу, де та пристань. Можна ваш ноутбук використати?

      – Так, звісно.

      Я віддав йому ноутбук, він зайшов у мережу, відкрив гугл-мапи, швидко знайшов.

      – Ось це місце. Бачите, поруч ані сіл, ані якихось об’єктів. Путівець у лісі, на березі дерев’яна пристань, ось її навіть видно, брунатна крапка. І все.

      – Ага, якось дивно.

      – Це ще так собі. Але дивіться далі! – у захопленні сказав клієнт. – Ось, бачите, ця ріка Снів?

      – Бачу, – кивнув я.

      – А тепер спробуємо пройти нею. За течією. Наче попливли по ріці, – він повів курсором по звивистій річці. Я не розумів, що він хоче показати, коли річка зникла. Під хмарами, які закривають геть усе. – Бачите, річки не стало!

      – Вона під хмарами, – спробував пояснити я.

      – І оці хмари на багато кілометрів! Чи не дивно? І коли вони закінчуються, то ніякої річки вже немає! Куди вона могла подітися? Га? – нервово запитав мене клієнт. Я сам узявся за мишку, водив курсором у всі боки. Таки мусив погодитися, що річка з-під хмар так і не з’явилася в жодному напрямку.

      – Дивно, – кивнув я. Ця справа починала мені не подобатися, але я знав, що якщо Понамка захопилася нею, то ми будемо її розслідувати і немає на те ради.

      Прийняв СКАЧАТЬ