Химери Дикого поля. Владислав Івченко

Чтение книги онлайн.

      – З грошима зник? – Понамка вже гризла останнє реберце.

      – Ні. Клієнт думає, що його викрали, – я прибрав миску і поставив перед Понамкою велику тарелю з пастою.

      – Хто викрав? – Понамка закинула у рот таку гору локшини, що можна тільки здивуватися, якщо не знати її апетиту.

      – Якісь клоуни.

      – Клоуни? – вона мимрила з повним ротом, але я зрозумів питання.

      – Ага. Один з вусами і оселедцем, ще двоє поголених. Одягнені у якийсь старовинний одяг, у того, що з оселедцем – шабля, а поголені – з кинджалами.

      – Що за херня? – Понамка знов спитала не дуже розбірливо, та я знав, про що вона спитає.

      – Сам не знаю. Схожі на клоунів, але при грошах. Вони замовили послуги зі встановлення системи зв’язку. На чверть мільйона! Платили готівкою.

      – О-о-о! У-у-у! – це Понамка спочатку здивувалася багатству клоунів, а потім віддала належне смаку пасти. – Кайф!

      – Я підготував презентацію. Доїдай, покажу.

      – Зааз! – не дуже розбірливо, але дуже впевнено наказала Понамка.

      З нею краще було не сперечатися, тож повернув лептоп до неї. Спочатку відео, яке приніс клієнт. Понамка так захопилася, що аж жувати припинила. Щоправда, ненадовго. Потім знову жувала, здолала пасту, видихнула.

      – Ми беремося за це! Дзвони дяді! – сказала рішуче.

      – Але, Понамко, ми навіть не знаємо, хто ці клоуни!

      – Дізнаємося! Дай телефон!

      – А десерт? Млинці з сиром!

      – Наливай чай!

      Вона схопила телефон, комусь дзвонила.

      – Алло, Сєню, привіт, це я. Слухай, а ти нічого не чув про таких смішних хлопчиків з оселедцями і шаблями? Ну, одягнені у шаровари, наче фольклорний колектив. Так, зі справжніми шаблями! Чув? І хто це? Не можеш говорити? Давай зустрінемося! Добре, за годину у кав’ярні біля тебе.

      Вона зареготала.

      – Можливо, Сєня щось знає.

      Я мовчав, але розумів, що цей Сєня міг нічого не знати. Він працював у міліції, в обласному управлінні. Непогано заробляв. І був закоханий у Понамку. А вона його постійно відшивала. То міг набрехати, щоб просто побачити її.

      – Красю, чого став, давай млинці!

      Поставив перед нею тарілку з купою млинців і піалу з медом. Понамка щедро вмочувала і жадібно їла. Тут же наказувала.

      – Значить, дзвони клієнту і кажи, що ми беремося. Три тисячі авансу, на перші витрати, а далі в залежності від обсягу робіт.

      – Може, спочатку поговорила б з Сєнєю? А що, як цей горішок нам не по зубах?

      – Красю, накази не обговорюються! І де мій чай?

      Швиденько підніс велику чашку. Понамка запивала і знову дивилася відео. Той момент, де чоловік з оселедцем лупив голомозого в обличчя, а той падав і цілував чоботи нападнику.

      – Смішні, еге ж? – спитала Понамка.

      – Так, але клієнт каже, що вони небезпечні.

      – Бачу. СКАЧАТЬ