Химери Дикого поля. Владислав Івченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ І що, твоя шефиня з’їсть все це? – охоронець показав руками дебелий розмір торби з їжею, яку я ніс.

      – Понамка – боксер, спортсмени завжди добре їдять, – запевнив я.

      Охоронець закрутив головою.

      – Вона ж і невеличка. Нехай там баскетболістки, що під два метри…

      – Тут все залежить від швидкості обміну речовин, а не від розміру.

      – А правда, що ти нічого не їси, а з сонця годуєшся? – спитав охоронець і заворожено подивився на мене.

      – Так, – збрехав я.

      – І що, вистачає?

      – Влітку – так, а взимку – доводиться під’їдати трохи. Замало сонця. Якби десь ближче до екватора жив, у Туреччині чи в Єгипті, там би вистачало цілорічно.

      – Слухай, а як ти їси те сонце? – охоронець дуже зацікавився.

      – А для чого тобі?

      – Та як для чого! Вчора триста гривень віддав за комбікорм для свиней. Ото якби свиней на сонце перевести, можна б було добряче економити! – чесно зізнався Петро.

      – Ні, не вийде зі свинями. Щоб сонцем харчуватися, шкіра мусить бути чиста, без волосся.

      – Та яке там у свиней волосся! І їх же поголити можна, як треба!

      – Все одно не вийде, бо для сонцеїдства потрібно зосереджуватися і відкривати чакри. У свиней якісь чакри мають бути, але зосередитися не вийде, – запевнив я.

      – Погано. Я вже думав, ото б свиней на сонце перевести. І продавати потім сонячне сало. Звичайне по тридцять, а сонячне по шістдесят гривень за кілограм! Бо екологічно чисте і корисне для здоров’я! Сало, що увібрало в себе енергію космосу!

      – Це ти сам вигадав? – здивувався я такій маркетинговій спритності простого сільського дядька.

      – Та ні, рекламний агент один приходив, просив пропустити. Я йому сказав: вигадуй рекламу для сонячного сала, тоді пройдеш. Він і вигадав. Непогано ж? Сало, що увібрало в себе енергію космосу!

      – Та непогано. Або можна ще так: сонячне сало – промінь світла у темряві буття, – запропонував я.

      – Якось той, похмуро, – закрутив головою Петро.

      – На похмурості гроші можна й зробити, бо ж товар не простий, ексклюзивний.

      Я впевнено закивав. Дурив голову зовсім не для того, щоб насміятися з селюка. Це моя добра панна Понамка Хаос наказала, щоби я потроху розпускав чудернацькі плітки про нас. Казала, що для нашого бізнесу добре, коли будуть про нас люди балакати щось загадкове і незрозуміле. Ото і пустив я мульку, начебто сонцем харчуюся.

      – А он, до речі, і ваш клієнт. На вулиці сидить! – Петро вказав на якогось чоловіка, що сидів на лаві біля будівлі і палив цигарку.

      – О, дякую. Зараз спитаю, що йому потрібно.

      – Слухай, а кролів теж не вийде на сонце перевести? Вони в мене кастровані, спокійні, – з надією спитав Петро. – Їх же сто штук, жінка з ніг збивається, щоб трави їм накосити. А так би я шифер з кліток скинув і нехай сонце їдять!

      – Про СКАЧАТЬ