Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

      Ой, як мене моя мати дала до школи,

      Ой, зазнав я тяжкої неволі:

      Казав мені бакаляр говори «аз»,

      А як же я не вимовив – гоп в писок раз!

      Крикнув же він другий раз: «Говори «буки»,

      Іще-м не вимовив – вже-м впав в його руки.

      Крикнув потім в третій раз: «Говори «віде»,

      Уже ж його рука по чуприні їде.

      А як сказав учетверте: «Говори «живіте»!

      Тепер його, хлопці, на лавку кладіте!»

      Ой, просив я ся і молив я ся;

      Ні мені ся випросити, ні ся намолити.

      Ах, ти мій учителю, ах, ти мій крілю,

      Отпусти мені сей раз, бо уже млію.

      Тридцять раз я омлівав і тридцять ожив,

      А він щораз лучче руки доложив.

      Пішов я додому та й татові скажу:

      «Так мене учитель збив, що я ледве ляжу!»

      Іще-м собі гіршого лиха набавив,

      Що учитель не добив, то отець доправив.

      Побіг же я до мами та й і до сусіда,

      Куди ся не оберну – всюди мені біда:

      Матір мене коцюбою, сусід – цибухом,

      Аж мені набігла грушка за ухом.

      Пішов я до корчми позбути туги

      Лигнув-єм горівки кубок і другий.

      Мислю си: «Горівка моя потіха,

      Як вип'ю з квартину – позбудусь лиха».

      Випив я квартину, прийшов додому,

      Аж ліпше було серцю мойому

      Від кварти горівки, доброї сивухи

      Станув ми світ, як банька, а люди, як мухи.