Людвисар. Ігри вельмож. Богдан Коломійчук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Людвисар. Ігри вельмож - Богдан Коломійчук страница 21

Название: Людвисар. Ігри вельмож

Автор: Богдан Коломійчук

Издательство:

Жанр: Историческая литература

Серия:

isbn: 978-966-03-6565-0

isbn:

СКАЧАТЬ Господь із вами, куме, пийте ліпше…

      Омелькові здалося, що баньки з кутка знову з нього глузують… Тьху, нечисть! Нема на вас хреста святого!

      Тим часом хтось голосно почав вимагати гальбу пива. Всі звернули увагу на багато вбраного молодика, до якого щодуху поспішала П'явчиха з пивом у руках. Тицьнувши їй гроші, він несподівано голосно свиснув. Омелько помітив, що очі в темряві заметушилися, а над паном Бенем виросла чиясь постать. Чоловік із жахливо роздертим обличчям, на якому було, до того ж, тільки одне око, а рана нічим не прикрита, пройшов повз них і попрямував до панича.

      – Увага, панове, – як штукар на площі, загукав молодик, – стежте за моїм слугою, він покаже вам, як на тамтім світі п'ють пиво грішники.

      Нещасний, побачивши повну до краю гальбу, потягнувся до неї обома руками і з жалібним скавулінням миттю випив усе, що в ній було.

      Одразу щось заклекотіло в його утробі, а з черева, крізь численні дірки на сорочці, наче з Мелюзіни, полилося щойно випите пиво. З виряченого ока слідом за пивом полилися розпачливі сльози. Панич схопився з лави і весело зареготав. Сприйнявши це за веселу витівку пана і його слуги, увесь шинок до нього приєднався. Регіт стояв такий, що музики здивовано затихли.

      – Агов, мої панове! – вигукнув молодик і з капелюхом у руці почав граційно походжати поміж гуляк, – давайте гроші за цю комедію!

      Розкішне страусяче перо вилося з-під його випещених пальців і досягало брудної зачовганої долівки. Камзол був розшитий золотом, і золото бряжчало в кишенях. А проте панок збирав мідяки і подекуди срібло, хоч усе те, що потрапляло до капелюха, вкупі вартувало хіба що ґудзика на його вбранні.

      – Чого затихли? – гукнув він музикам, що з роззявленими ротами спостерігали за ним.

      Обійшовши довкола останній стіл, він притьмом опинився біля музик.

      – Ану, діду, наставляй долоні, – і коли той випростав уперед свою жменю, висипав туди все, що назбирав. – А тепер ушкварте так, щоб навіть дідько станцював! – крикнув панич, відстібаючи збоку шпагу.

      Ті завзято взялися до справи, а молодик заходився в танці. Спершу розважливо, наче приміряючись, а потім пустився навприсядки так, що в Омелька і кума заряботіло в очах. А далі ще й П'явчиху ухопив, та так нею завертів, що очіпок злетів їй з голови і гарне чорне волосся, вирвавшись на волю, розлетілось урізнобіч, як хмара сліпих кажанів, ненароком сполоханих удень.

      – От відьма, – впівголоса сказав Омелько, – гуцає тут серед чесного люду…

      – І сорому нема, – почулося збоку.

      Обидва – і писар, і пан Бень крутнули головами. Панич уже сидів поруч них і обмахував спітнілий писок капелюхом, наче віялом.

      – Що за чортів…

      – …ня, – додав гість.

      – Хе, ви лихого не подумайте, – поспішив додати Омелько, кинувши оком на музик, що після десятого поту голосно відсапувались.

      – Нічого проти не маю, – зауважив той, – навпаки…

      У СКАЧАТЬ