Людвисар. Ігри вельмож. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ всього одна. І ще один невдаха, відчайдушно змахнувши руками, впав донизу. Наче у відповідь, попереду з'явився загін вершників…

      – Ну от, – мовив кур'єр, чіпляючи арбалет до сідла, – дійство почалося.

      – Чи не були б ви, панове, такі ласкаві пропустити нас? – голосно звернувся він до них.

      У темряві зареготали і порадили поцілувати когось у дупу.

      – Як неґречно, – зауважив Христоф.

      – Пане, їх більше ледь не втричі, – промовив хтось із гайдуків.

      – Половину я беру на себе, – спокійно відповів той, – а з рештою – вже якось самі. Хіба я помилився, коли взяв собі у підмогу найвідважніших сміливців Львова?

      – Ні, пане, не помилились, – прозвучала відповідь.

      – Тоді по чортові вам кожному!

      Навпроти раптом запалахкотіли смолоскипи, і чудернацькі тіні стрімголов кинулись на них. Христоф звів коня дибки, і перший з нападників, наштовхнувшись на копита, вилетів з сідла. Другому дістався удар мечем, третьому – міцним, наче камінь, кулаком… Приклад кур'єра перейняли семеро інших. Нажахані коні рвалися геть, і вершники поступово спішувались. Оточивши кільцем карету, захисники билися, наче леви, збадьорюючись тим, що вперто стояли на ногах, доки їхні вороги відступали і падали.

      Так тривало доти, доки полум'я смолоскипа не зблиснуло на застиглій диявольській усмішці, що, наче примара, виникла з темряви. За нею з'явилася ще одна, і ще одна… Десять постатей в усміхнених шоломах, переступаючи через кінські і людські трупи і тримаючи напоготові зброю, поступово наближалися до все ще незрушного строю гайдуків.

      – Шляк! – вилаявся Христоф крізь зціплені зуби. – Що вони за блазні?

      – Погляньте, – мовив Домінік, – ті, що з нами билися, відступають…

      – Або поступаються місцем, – припустив кур'єр, – у будь-якому разі, панове, маємо можливість перепочити. Я запропонував би вам по кухлику винця, але боюся, що найближчий шинок задалеко…

      – Я сказав би, до пекла значно ближче, – додав той самий гайдук.

      – Ага, а там, кажуть, п'ють смолу, – підхопив інший.

      – Згоден, непідходяще місце, – сказав Христоф, – тоді відправимо туди цих веселунів.

      Чоловіки дружно засміялися, однак у ту ж мить мусили відбивати новий напад. Кільце одразу звузилося. Схоже, під тими чудернацькими шоломами і довгими чорними плащами ховалися майстерні фехтувальники і безжальні вбивці. Коли Христофу вдалося врешті проткнути одного з них, натомість почувся передсмертний крик двох гайдуків. Було зрозуміло, що шестеро зморених, хоч і хоробрих оборонців не зможуть вистояти. Впало ще двоє, потім двоє останніх, і залишились тільки Гепнер та Христоф. Вони захищали карету з різних боків і могли тільки подумки молитися один за одного.

      – Лікаря мусите брати живим! – вигукнув раптом кур'єр. – Чуєте, живим!.. Інакше єпископ раніше за мене постинає вам голови!

      Клинок, що в цей час прямував Домінікові в груди, спинився і сердито рубонув землю біля його СКАЧАТЬ