Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ середнім за шириною, різко профільованим обличчям, різким випинанням носових кісток, тяжіючи за цими ознаками до аланів Північного Кавказу. Отже, морфологічний тип давньоруського населення Дніпровського Лівобережжя сформувався за участі принаймні трьох компонентів: «власне слов’янського», черняхівського та салтівського (аланського).

      Порівняння черняхівських та аланських серій виявляє певні відмінності між ними: алани були більш високолицими, мали більшу довжину носових кісток, ширші орбіти, сильніше розвинений надбрівний рельєф. Однак у них є й деякі спільні риси, які стосуються основних розмірів черепної кришки, кутів випинання обличчя та носа. Наявність спільних рис фізичної будови, властива цим групам, пояснюється тим, що їхній антропологічний тип склався на основі так званого «неопонтійського» субстрату, який включав істотний давньосередземноморський, тобто південноєвропеоїдний компонент. Починаючи принаймні з енеолітичної доби, «неопонтійські» антропологічні варіанти були вельми поширені у степовій зоні Східної Європи. У І тис. до н. е. – І тис. н. е. вони були щільно пов’язані зі скіфсько-сарматським світом.

      З наведеного випливає, що слов’янські племена Дніпровського Лівобережжя асимілювали іраномовну людність, набувши домішки «неопонтійського» типу, властивого їхнім попередникам у цьому регіоні.

      В антропологічній літературі останніх десятиліть неодноразово поставало питання про роль кочівницького (східного) компоненту у формуванні антропологічних особливостей давньоруського населення Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Інтерес до цієї проблематики пояснюється численними літописними свідченнями про слов’янсько-тюркські взаємини за доби Київської Русі та знахідками кочівницьких поховань на давньоруських некрополях. Ще наприкінці минулого століття Д. Я. Самоквасов отримав на території колишнього Канівського повіту невелику краніологічну серію, яка характеризувалася рисами, не властивими давньоруській людності цього регіону, а саме: брахікранією, низькою висотою склепіння, великими розмірами обличчя, слабко профільованого в горизонтальній площині, низьким кутом випинання носа тощо. За цими ознаками, що вказують на наявність певної монголоїдної домішки, вона близька до черепів із могильника VIІІ–ІХ ст. поблизу хутора Зливки у середній течії Сіверського Дінця. Згадана пам’ятка була залишена тюркомовними протоболгарами. Черепи з монголоїдними рисами виявлені й в інших місцевостях Середньої Наддніпрянщини, зокрема в Пороссі. Так, певна монголоїдна домішка (сплощеність обличчя в горизонтальній площині, слабке випинання носових кісток із площини обличчя тощо) властива трьом із восьми жіночих черепів із Миколаївського ґрунтового могильника на Росі. Ще в виразнішій формі вона фіксується на чотирьох чоловічих і трьох жіночих черепах із могильника поблизу с. Хутір Половецький, звідки СКАЧАТЬ