Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

      Плетнёва С. А. 1973. Древности Черных Клобуков. Свод археологических источников. Вып. Е1–19. Москва.

      Поляков Г. П., Шинаков Е. А. 1997. Летописный Рогов. Любецький з’їзд князів 1097 року в історичній долі Київської Русі. Чернігів, с. 118–119.

      Шинаков Е. А. 1990. Северные границы «Русской земли» X века. Тезисы историко-археологического семинара «Чернигов и его округа в ІХ – ХІ вв.». Чернигов, с. 146–149.

      Населення

      Олександр Моця, Олена Черненко

      Нестор Літописець, характеризуючи етнічний стан усього слов’янського світу наприкінці І тис. н. е., змушений був константувати: «тако разидеся Словеньскии языкъ темже и грамота прозвася Словеньская». Правда його ж теорія про дунайське походження цієї етнічної спільності та її подальше розселення на європейських просторах нині не має жодних реальних підтверджень. Достовірнішим є бачення такої конструкції як суто книжної. У ній нема жодних спогадів про дійсний рух народів на нові землі або ж відображення «колективної пам’яті» про таке переселення. І все ж, прийнявши таке твердження літописця за основу, історики-славісти різних поколінь досліджували окремі спільноти в межах конкретних етносів цієї частини ойкумени в контексті аналізу їхніх внутрішніх та міжнародних процесів, а також у динамічному розвитку та певній трансформації. Східнослов’янський світ в очах дослідників видозмінювався.

      Дослідження східнослов’янських старожитностей другої половини І тис. н. е. Дають змогу виділити два періоди в їхньому розвитку: V–VII та VIII–X ст. (Баран, 2000, с. 26). Під час розгляду проблеми конкретного люду на конкретних територіях у першому із цих періодів значення мають не лише писемні повідомлення, а й археологічні матеріали та дані антропології та мовознавства. Під час другого з виділених етапів у Середньому Подніпров’ї починають формуватися осередки державності. Паралельно із соціальним розвитком активізуються і етнічні процеси, для вивчення яких передусім варто використовувати літописні повідомлення.

      У VІ–VІІ ст. н. е. слов’янська людність розділилася на чотири культурні групи, відомі в археологічній типології під назвами колочинської, пеньківської, празько-корчацької та дзедзіцької культур. Перші три виникли ще у V ст. на території сучасної України та у деяких суміжних областях Росії та Білорусі, а остання – в Середній і Північній Польщі не раніше як VІ ст. До цього варто додати й те, що у матеріалах іменьківської археологічної культури Середнього Поволжя теж виявлені деякі елементи слов’янських культур V–VІІ ст. Надалі на сучасних українських теренах на межі VІІ–VІІІ ст. відбулися помітні зміни в матеріальній культурі. А на основі попередніх виросли лука-райковецька культура на Дніпровському Правобережжі (аж до Карпат) та волинцевська, а потім роменська – на Дніпровському Лівобережжі. Вже в межах цих культурних ареалів формувалися нові племена й племінні союзи, на основі яких далі створювалися структури Київської Русі.

      Найінтенсивніші потоки слов’янського розселення були спрямовані на південь – у напрямку Дунаю та кордонів могутньої Візантійської імперії. Але цей напрямок СКАЧАТЬ