Самсон і Надія. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хлопець, відчувши її міцне рукостискання і подивившись їй у зелені очі привітно й трохи жалібно.

      – У вас так смачно пахне, – обернулася дівчина на господиню, що стояла над керогазом.

      – Зараз, Надійко, зараз усе буде готово! Давай тарілку!

      Три грубо очищені картоплини, над якими здіймалася пара, опустилися на обідню тарілку Наді. Три інші потрапили на закусочну тарілку Самсона. Собі – на десертну – вдова поклала дві. Потім, уже сівши, зняла з курки-масельнички кришку-спинку і з гордістю обвела поглядом гостей. Там лежав порізаний великими шматками нечищений оселедець, прикрашений якимись зеленими листочками.

      – Ой, де ви взяли салат? – здивувалася Надія.

      – Це не салат, це листя герані! Для краси, – голос вдови став перепрошувальним. – Їсти не треба. Воно гірке.

      Вона сама пальцями зняла з оселедця листя та віднесла його до підвіконня, кинула в горщик із геранню.

      – По чарочці вип’єте? – запитала послужливо.

      – Якщо не кисле, – кивнула Надія.

      – Не кисле, – всміхнулася господиня. – Гірке.

      Перші хвилин п’ять трапези промайнули в тиші, але потім розмова сама потекла, відштовхнувшись від вуличного холоду й оселедця та піднявшись поступово вище проблем побуту й харчування.

      – Дуже важко з новими службовцями, – скаржилася Надія. – Вони приходять, говорять, що все вміють, а потім виявляється, що вони погрітися прийшли! А самі навіть писати грамотно не можуть!

      – А що, у вас на роботі добре топлять? – пожвавився Самсон.

      – Досить добре! Але опалювач жаліється, каже, що майже кожен намагається дрова вкрасти, хоч одне поліно, але під пальто сховати! Я вже іноді й сама всіх на виході перевіряю! Кажу їм: соромно у самих себе красти!

      – Ну, нам іще пощастило, – зітхнув Самсон. – У нас у підвалі запас березових з часів директорії залишився. Ніби як вони самі десь дрова забрали, а підвал у нас для дров реквізували! Але підвал все одно під нами залишився! І дрова залишились, а директорії вже немає!

      Вдова кинула на Самсона колючий незадоволений погляд, і він зрозумів, що бовкнув не подумавши.

      – Вони все одно, звичайно, уже закінчуються, – вирішив він завершити тему. – А де потім дрова брати – не розумію!

      – Дрова – це колишній ліс, у лісі їх і потрібно брати, – знизала плечима Надія. – А ви, Самсоне, чим займаєтеся?

      – Та ось, нещастя, що звалилися на нас, переживаю, – почав було відповідати він і тут же ще один колючий погляд удови на собі зловив. – Батька вбили, та й мені дісталося…

      – Бандити? – запитала дівчина.

      – Козаки на конях… Просто на дорозі! Шаблями людей рубали ні за що!

      – Слабо у нас із порядком, – закивала головою вдова.

      – Так, – погодилася дівчина. – Це через минуле безвладдя, здичавів народ… Як тільки влада зміцниться і зуби покаже, такого більше не буде! А за професією ви хто, Самсоне?

      – В СКАЧАТЬ