Самсон і Надія. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зі стуком поставили свої гвинтівки в коридорі прикладами вниз.

      – Та йдіть, ідіть! Нам то що! – махнув рукою високий.

      – Ви ж, напевно, Федір? – припустив Самсон, згадавши імена на папірці.

      – Нє, я Антон, а Федір – він! – Високий тицьнув пальцем на напарника.

      Від їхніх знятих шинелей піднялася в коридорі хвиля нового пітного запаху.

      – Ні, давайте я вам спочатку визначу місце, – запропонував Самсон, подумавши, що вони можуть самовільно його спальню зайняти.

      – А чого нам визначати? Ми вже визначили! Будемо жити в кімнатці, у тій, де по стінах рахівниці висять! – сказав Антон. – Нам багато місця не треба, обмежувати вас не хочемо!

      Самсон кивнув.

      – Тоді я піду? – запитав.

      – Ідіть-ідіть, ви ж тут господар! Тільки ключ залиште! А ми, якщо підемо куди, двері замикати не будемо! – додав низькорослий Федір.

      У триповерховому будинку на Столипінській двері парадного були намертво зачинені, і ніхто на чемний стукіт Самсона не відгукувався. Тоді, розсердившись, затарабанив він по цих дверях обома кулаками. І подумав у цю мить, що саме так тарабанили в його двері червоноармійці, які тепер і кабінет батька займуть! Зупинився. Хотів було вже розвернутись, але тут двері лякливо прочинилися, і в отворі старече обличчя з таким же переляканим розкритим ротом з’явилося.

      – Вам кого? – Голос старого тремтів високими нотками.

      – Бабукіна Олександра.

      – Олександр Валентинович на службі. Він буде близько сьомої!

      – Так? – Самсон зрадів. – Тоді я його почекаю.

      – Чекайте, звичайно! Ось там! – Із дверей висунулася рука й провела напрямок ліворуч. – На розі Чеховського провулку радянська їдальня є. Там топлять!

      7

      Радянських їдалень по центру міста відкрилося вже штук п’ятнадцять. Про це Самсон від удови двірника знав. Як і те, що годували там держслужбовців із особливими талонами і що до цих обідніх талонів хліб не входив.

      Усередині його зустрів апетитний запах трохи підгорілої пшоняної каші. Він обережно підійшов до куховарки, що стояла по інший бік від столу видачі.

      – Ви без талонів годуєте? – запитав.

      – Ви за списком губвиконкому? – запитала вона й почала шукати очима щось під столом видачі, мабуть, цей список.

      – Ні, я так, просто зголоднів.

      Вона глянула на приміщення їдальні, у якому в цей час тільки одна жінка голосно їла суп.

      – Добре, – зітхнувши, тихо сказала. – Пшоняна каша з підливою і чай. Шість п’ятдесят.

      – Це якими? – обережно поцікавився Самсон.

      – А які у вас є?

      – «Керенки».

      – Тоді двадцять, – перейшла вона на шепіт.

      Пшоняну кашу з густою коричневою підливою жувалася СКАЧАТЬ