Самсон і Надія. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і спальню гріла. У батьківському кабінеті, звичайно, колючий холод стояв, але все одно не такий, який бував узимку в ті дні, коли залишалися вони з батьком узагалі без дров. Але якось же перезимували. А наприкінці зими раптом виявилося, що хтось у їхньому підвалі величезну кількість дров сховав. Видно, крадених. Сховав і пропав. Так що тепер будинок міг жити в теплі. Але сонце вже на весну повернуло. До теперішнього природного тепла залишалося чекати недовго.

      Коли посіріло за вікном і час сутінків наблизився, вдягнув Самсон свою гімназичну шинель і, опустивши в її кишеню розписку від кравця із зазначенням його адреси на Німецькій вулиці, вийшов із дому.

      Люди по вулиці ходили обережно й намагалися не ловити ґав, ніби боялися побачити щось неприємне. На ходу нагадала про себе перев’язана рана. Поправивши бинт і перезав’язавши його заново, продовжив Самсон той самий шлях, який виявився для батька останнім. Зупинився на місці його загибелі, на канавку подивився, на край дороги. Згадав, як сюди з лікарем приходив. Загуло в голові, немов кров піднялася в його думки. І стали вони важкими, малорухливими та з присмаком крові, і немов старалися цією малорухливістю та вагою охопити його. Тому пішов звідти Самсон рішучим кроком далі, звернув на Німецьку і вже біля будинку кравця зупинився перед вивіскою «Кравець Сивокінь. Костюми. Візитки. Фраки».

      У вікні майстерні горіло неяскраве світло. Найяскравішим воно було у двох вікнах на другому поверсі особнячка. Самсон гучно стукнув по дверях і став чекати.

      Кравець, якого Самсон тільки кілька разів і бачив у своєму житті, прочинив двері й запитав, не привітавшись: – Що вам у позаурочний час?

      Самсон назвався, просунув розписку через двері, яку ланцюжок ширше, ніж на кулак, не розкривав.

      Кравець впустив Самсона, вислухав його, покивав співчутливо.

      – Ви ж дрібніші за вашого батечка будете, – сказав і зітхнув. – Я, звичайно, можу його на вас перешити… Але зараз якось недоречно. Руки дрижати почали. Почекати треба. Хочете, можете забрати! Або можете поки що тут залишити, якщо боїтеся по вечірній вулиці нести?

      – Я заберу, – сказав Самсон.

      Ще було не зовсім темно і страшно, коли він ішов назад. Назустріч йому навіть вийшли дві дівчини, акуратно в усе темне одягнені. І почув він занадто чітко, як одна одній прошепотіла: – Дивись, який гарний брюнетик! Поранений, як герой!

      Зупинився він, провів їх поглядом. Знову бинт поправив, аби не сповзав. Подумав іще, що в темряві такій ніхто й не побачить, що пов’язка його стара та брудна.

      Паперовий пакет із костюмом, стягнутий мотузкою, він ніс під рукою і намагався сильніше до тіла притискати, щоб не звертати на себе уваги перехожих.

      Удома, не розгортаючи, опустив пакет на дно лівої половини шафи, під батьківське пальто.

      Своє гімназичне пальто поверх ковдри постелив і спати ліг у теплій спідній сорочці та підштаниках. Лежав, чекав, коли тіло зігріється, але заснути ніяк не міг. А тут іще почав СКАЧАТЬ