Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – А якщо все знають, то мають знати й то, як я відношусь до всього польського! – запально відказав Кость.

      – Nie krzycz![3] – зупинив його Михайло. – Знають і про то! Знають, що ти робиш польським гайовим…

      – І маю помагати Польщі! – закінчив замість нього молодший брат. – Так?

      – Ти сам відповів!

      – А у твоїй «Двуйці» мало одного Смоляра? Треба двох?

      – Про тебе, може, і не згадали, якби не обстановка на кордоні зі Звйонзеком[4].

      – Тобто я маю лазити по кордоні зі Звйонзеком і рахувати їхніх жовнірів? – їдко запитав Кость.

      – Я не знаю, що тобі скажуть робити, але повір: ти від того навіть виграєш, як виграв я! Невже ти гадаєш, що свого Тадеуша я просто так би прилаштував до столиці?

      Кость відповів не одразу. він продовжував крокувати піщаною дорогою, дивлячись собі під ноги, а не навкруги, на дерева, як зазвичай. Михайло не підганяв його, розуміючи: щоб відповісти, братові треба все обдумати, а це не просто. Тоді, дев’ять років тому, Михайлові було легше: він просто не мав вибору.

      Але наступне запитання Костя спантеличило Михайла.

      – Що тобі буде, коли я не згоджусь?

      Від несподіванки Михайло зупинився. Кость обернувся і підійшов до нього.

      – Що буде, коли я скажу «ні»? – повторив він.

      – Та нічого доброго! – признався Михайло.

      – Погано! – сказав Кость. – Дуже погано! Мені шкода, Міську, але викручуйсьи сам! Даремно ти приїхав! Моє відношення до вашої Польщі ти знаєш! Скажу тобі більше: якби ти б пропонував мені зробити щось таке, що зашкодило Жечі[5], то я, може, і погодивсьи на то! Але такого ти мені не скажеш. Мені шкода, але на вашу Польщу я шпійонити не буду!..

      Із цим Михайло Смоляр і відбув у п’ятницю першого вересня до Кам’янки. Прощання з батьками було щирим, з братом Костем – холодним, радше формальним. Щоправда, це вже сталося на залізничній станції, куди Михайла відвіз молодший брат. Вже сідаючи у вагон, старший Смоляр востаннє подивився на Костя. Той сидів на бричці, чекаючи того моменту, коли від’їде потяг. Та лісова розмова якщо не посварила братів, то остаточно зробила їх чужими. Якби не склалися його справи з «Двуйкою», завдання котрої він не виконав, Михайло дав собі слово більше ніколи не переступати поріг будинку на лісничівці.

      Він не знав, що вже сьогоднішні події посприяють, щоб він цього слова дотримав!

      2

      Правлячі кола Польщі немало хизувалися «міцністю» своєї держави і «міццю» своєї армії. Однак, виявилося достатнім короткого удару по Польщі з боку спочатку німецької армії, а потім – Червоної армії, щоб нічого не залишилося від цього потворного дітища Версальського договору.

      Вранішнє сонце піднялося над східним горизонтом і сліпило очі. Воно пробилося сліпучим промінцем крізь вузеньке віконечко довгої СКАЧАТЬ