Невидима людина. Герберт Уэллс

Чтение книги онлайн.

      Раптом щось ухопило його за комір, міцно струснуло, і в голові в нього зовсім замакітрилось.

      – Не будьте дурнем! – гукнув Голос.

      – Це вже я збожеволів… – сказав містер Томас Mapвел. – Кепська справа. І все через ті кляті черевики. Справді, збожеволів. Або це – привид.

      – Ні те і ні те, – мовив Голос. – Слухай.

      – От бевзь, – сказав містер Марвел.

      – Та стривай же! – Голос тремтів, ледь стримуючи роздратування.

      – Ну? – зойкнув містер Томас Марвел, відчувши, як щось невидиме штурхнуло його пальцем у груди.

      – То ти думаєш, що це примарилось?

      – А то ж як? – спитав містер Томас Марвел, чухаючи потилицю.

      – Гаразд, – з полегкістю мовив Голос. – Тоді я кидатиму в тебе камінцями, доки ти не почнеш думати інакше.

      – Та де ж ви?

      Голос не відповів нічого. У повітрі просвистів камінець, пролетівши біля самого плеча містера Марвела. Повертаючись, він побачив, як камінець підстрибнув угору, пролетів дугою, на хвилину завис у повітрі і впав йому до ніг з майже невловимою швидкістю. Він був занадто вражений, щоб ухилятися. Ще свист – і камінець, ударившись об його голий великий палець, відскочив у рівчак. Містер Томас Марвел дриґнув ногою і зарепетував. Потім кинувся тікати, наштовхнувся на якусь невидиму перепону, полетів шкереберть і, коли отямився, уже сидів на землі.

      – Ну, – промовив Голос, коли й третій камінь, описавши криву, завис у повітрі над головою бродяги, – то це все тобі мариться?

      Замість відповіді містер Марвел зробив одчайдушну спробу встати і знову покотився на землю. Хвилинку він лежав спокійно.

      – Якщо ти ще будеш пручатись, – попередив Голос, – я дам тобі цим камінцем по голові.

      – Здорово, – сказав містер Томас Марвел, сидячи на землі, потираючи забитий палець і не спускаючи ока з третього камінця. – Нічого не розумію. Камінці самі літають. Камінці розмовляють. Звалюють вас з ніг. Пропав я!

      Третій камінь упав.

      – Все це – дуже просто, – сказав Голос. – Я – невидима людина.

      – Верзіть собі казна-що, – відповів містер Марвел, кривлячись від болю. – Де ви сховались, як ви це робите? Нічого не второпаю. Здаюсь.

      – От і добре, – мовив Голос. – Я просто невидимий. І хочу, щоб ти це зрозумів.

      – Це ясно кожному. Вам нема чого злитися, містере. Ну, а тепер… поясніть мені, як ви це робите?

      – Я – невидимий. Це головне. І зрозумій, що…

      – Та де ж ви? – перебив його містер Марвел.

      – Тут. За кілька кроків від тебе.

      – Облиште. Я ж не сліпий. Ото ще почнете доводити мені, ніби ви – просто повітря. Я – не якийсь неук!

      – Правильно. Я – повітря, і ти дивишся крізь мене.

      – Що? У вас так-таки нічого нема? Може, ви – тільки порожній голос, га?

      – Та ні, я – такий самий, як і всяка людина, – СКАЧАТЬ