Три мушкетери. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ назва якоїсь гори! – вигукнув бідолашний комісар, у якого вже голова йшла обертом від усього, що тут відбувалося.

      – Це моє ім’я, – спокійно пояснив Атос.

      – Але ви сказали, що вас звуть д’Артаньян.

      – Я?

      – Авжеж ви.

      – Це мені сказали: «Ви пан д’Артаньян?» – на що я відповів: «Ви так гадаєте?» Стражники закричали, що вони в цьому певні. Я не став сперечатися з ними. До того ж я міг і помилитися.

      – Добродію, ви ображаєте гідність суду.

      – Ні в якому разі, – спокійно заперечив Атос.

      – Ви пан д’Артаньян!

      – От бачите, ви теж це стверджуєте.

      – Але, пане комісар, – не витримав Бонасьє, – запевняю вас, тут не може бути жодного сумніву! Пан д’Артаньян – мій мешканець, і, отже, хоч він і не платить мені за квартиру або, точніше, саме тому, я й повинен його знати. Пан д’Артаньян – юнак років дев’ятнадцяти або двадцяти, не більше, а цьому добродію щонайменше тридцять. Пан д’Артаньян служить у гвардійській роті пана Дезессара, а цей добродій – мушкетер роти пана де Тревіля. Гляньте на його мундир, пане комісар!

      – Справді, хай йому біс! – вилаявся комісар.

      У цю хвилину відчинилися двері і гонець, якого ввів один з наглядачів Бастилії, вручив комісарові якогось листа.

      – О, негідниця! – вигукнув комісар.

      – Як? Що ви сказали? Про кого ви кажете? Не про мою дружину, сподіваюся?

      – Ось тут ви помиляєтеся, саме про неї. Мушу сказати, що справи ваші кепські.

      – Як же так? – спитав у розпачі галантерейник. – Будьте ласкаві пояснити мені, пане комісар, яким чином мої справи можуть погіршуватися від того, що робить моя дружина в той час, як я сиджу у в’язниці?

      – Бо те, що робить ваша дружина, – тільки продовження плану, що ви його спільно задумали! Жахливого плану!

      – Присягаюся вам, пане комісар, що ви глибоко помиляєтеся, я навіть уявити не можу, що збиралася робити моя дружина, і я не причетний до того, що вона зробила, а коли вона накоїла дурниць, то я зрікаюся її, відмовляюся, проклинаю її!

      – З мене досить, пане комісар, – сказав раптом Атос. – Якщо я вам більше не потрібен, накажіть одвести мене куди-небудь. Мені набридло слухати лементування цього пана.

      – Відведіть арештованих до їхніх камер, – наказав комісар, одночасно вказуючи і на Атоса, і на Бонасьє, – і нехай їх охороняють як слід.

      – Перепрошую, – як завжди, спокійно зауважив Атос, – коли ви маєте бажання поговорити з паном д’Артаньяном, то мені незрозуміло, як саме я можу його замінити.

      – Робіть, як вам наказано! – верескнув комісар. – І тримайте язик за зубами! Чуєте!

      Атос, знизавши плечима, пішов за вартовими, а Бонасьє всю дорогу так скиглив і стогнав, що міг би розчулити серце й найлютішого тигра.

      Галантерейника відвели до тієї самої камери, де він провів ніч, і залишили його там до вечора. Цілісінький день Бонасьє плакав, як звичайний галантерейник, бо, за його ж словами, він був простою цивільною людиною, а не воїном.

      Увечері, СКАЧАТЬ