Три мушкетери. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відповів, що звуть його Жак-Мішель Бонасьє, що йому п’ятдесят один рік, що колись він торгував галантерейними товарами, але тепер покинув цю справу і живе на вулиці Могильників, у будинку номер одинадцять.

      Комісар, замість того щоб продовжити допит, виголосив довгу промову про небезпеку, яка загрожує маленькій людині, коли та втручається в політику.

      Проте це був лише вступ. А далі комісар докладно розповів переляканому галантерейникові про необмежену владу пана кардинала, цього неперевершеного міністра, цього переможця всіх колишніх міністрів і взірця для міністрів майбутніх, силі якого ніхто не може протистояти безкарно.

      Закінчивши другу частину своєї промови і свердлячи яструбиним поглядом бідолашного Бонасьє, комісар запропонував йому подумати про серйозність його становища.

      Ці міркування не змусили галантерейника напружувати розум: він усе вже давно обміркував. Він проклинав той день і годину, коли панові де Ля Порту спало на думку одружити його зі своєю хрещеницею, і особливо ту хвилину, коли ця хрещениця стала кастеляншею королеви.

      Основою вдачі пана Бонасьє був глибокий егоїзм, що поєднувався з надзвичайною скнарістю, приправлений неймовірним боягузтвом і малодушністю. Кохання, яке він відчував до молодої дружини, було почуттям другорядним і не могло протистояти тому ницому, що ми про нього тут згадали.

      Тому пан Бонасьє довго не думав, що відповісти.

      – Пане комісар, – боязко почав він, – смію запевнити вас, що я більше за будь-кого знаю й ціную заслуги його високопреосвященства, який робить нам честь, керуючи нами.

      – Та невже? – недовірливо спитав комісар. – Ну, а коли це й справді так, то з якого дива ви опинилися в Бастилії?

      – Як я сюди потрапив, або, точніше, за що я сюди потрапив – цього я не можу вам пояснити, бо й сам нічого не знаю. Але напевно ж не за те, що, принаймні свідомо, завдав якусь прикрість панові кардиналові.

      – Але ж ви вчинили злочин, якщо вас звинувачують у державній зраді.

      – У державній зраді? – з жахом вигукнув Бонасьє. – У державній зраді?.. Як же людину, що ненавидить гугенотів і духу не виносить іспанців, простого галантерейника можуть звинувачувати в державній зраді? Ви самі подумайте, пане комісар! Це аж ніяк неможливо!

      – Пане Бонасьє… – мовив комісар, дивлячись на звинувачуваного так, ніби його маленькі оченята мали здатність зазирати в найпотаємніші куточки свідомості. – Пане Бонасьє, у вас є дружина?

      – Так, пане, – відповів галантерейник, затремтівши всім тілом і відчуваючи, що зараз усе остаточно заплутається. – У мене є… точніше… була дружина.

      – Як це – була? Куди ж ви її поділи, якщо вона у вас була?

      – Її викрали в мене, добродію.

      – Викрали? – перепитав комісар. – Он воно як!

      Бонасьє з цього «он воно як!» зробив висновок, що справа його чимдалі, то більше заплутується.

      – Отже, її викрали, – СКАЧАТЬ