Три мушкетери. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

      – Але ж я не сказав вам, що знаю його! – в розпачі вигукнув Бонасьє. – Навпаки, я сказав, що…

      – Виведіть в’язня! – наказав комісар, звертаючись до двох охоронців.

      – Куди накажете його відвести? – спитав писар.

      – До камери.

      – До якої?

      – Та до першої-ліпшої, чорт його бери! Головне – щоб засуви були надійні, – мовив комісар з такою байдужністю, від якої в бідолашного Бонасьє похолонуло все від жаху.

      «Ой лихо! – думав він. – Лихо на мою бідну голову! Дружина, певно, вчинила якийсь жахливий злочин. Мене вважають її спільником і покарають разом з нею. Вона, мабуть, зізналася, сказала, що про все мені розповідала. Ці жінки – такі слабкі створіння!.. До камери, до першої-ліпшої! Ну звісно! Невдовзі ранок… А потім – колесо, шибениця… О Боже! Зглянься наді мною!»

      Не звертаючи ніякісінької уваги на жалібні зойки пана Бонасьє, до яких вони, зрештою, давно вже звикли, охоронці підхопили арештанта під руки й потягли до камери. Тим часом комісар похапцем писав якогось листа. Писар стояв біля нього, чекаючи.

      Усю ніч Бонасьє не склепив очей. Він не міг заснути не тому, що йому було незатишно в тюремній камері: його мучила страшна тривога за свою подальшу долю. Він до самого ранку так і просидів на своєму ослінчику, здригаючись од найменшого звуку. І коли перші промені сонця зазирнули до камери, йому здалося, що й сонце забарвилося в жалобні тони.

      Почувши, як відсувається засув, він підскочив, немов ужалений. Він подумав, що по нього прийшли, щоб відвести на ешафот. Тому, коли замість очікуваного ката на порозі з’явилися комісар, який допитував його напередодні, та писар, від радості він мало не кинувся їм на шию.

      – Ваша справа, мій любий, дуже ускладнилася з учорашнього дня, – сказав комісар. – І я раджу розповісти все, що вам відомо. Тільки щире каяття може врятувати вас від гніву кардинала.

      – Але я готовий усе розповісти! – вигукнув Бонасьє. – Принаймні все, що я знаю. Прошу вас, запитуйте мене.

      – Перше: де зараз ваша дружина?

      – Я ж вам сказав: її викрали.

      – Припустімо, так воно і є. Але вчора після п’ятої години пополудні вона втекла – і не без вашої допомоги.

      – Моя дружина втекла? – здивувався Бонасьє. – Бідолага! Але, добродію, якщо вона втекла, то я тут ні при чому, присягаюся вам!

      – Навіщо ви заходили вчора до вашого мешканця, пана д’Артаньяна, і про що ви так довго з ним говорили?

      – Так, це правда, пане комісар. Я визнаю, що це була моя помилка. Я й справді заходив до пана д’Артаньяна.

      – І яка була мета вашого візиту?

      – Я просив його допомогти мені розшукати мою дружину. Я вважав, що маю право вимагати, щоб її повернули. Але, як мені здається, я помилився і дуже прошу вас пробачити мені.

      – І якою була відповідь пана д’Артаньяна?

      – Пан д’Артаньян обіцяв допомогти мені. Але невдовзі я переконався, що він зрадив мене.

      – Ви СКАЧАТЬ