Три мушкетери. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його увагу привернуло двоє людей, що поспішали з-за рогу вулиці Дофіна. Це були чоловік і жінка. Щось у їхньому вигляді вразило д’Артаньяна.

      Жінка статурою нагадувала пані Бонасьє, а чоловік був вилитий Араміс.

      Схожість посилювалася ще й тим, що жінка була в чорній накидці, яку д’Артаньян добре запам’ятав біля віконниці на вулиці Вожирар та біля дверей на вулиці Лагарп, а на чоловікові була форма мушкетера.

      Обличчя жінки закривав низько опущений каптур накидки, а чоловік ховав своє обличчя за носовою хусточкою. Ця завбачливість свідчила про те, що їм не хотілося, аби їх упізнали.

      Вони пішли по мосту. Дорога д’Артаньяна теж вела через міст, позаяк він прямував до Лувру. І він подався слідом за ними.

      Не ступив він і двадцяти кроків, як остаточно переконався, що жінка – пані Бонасьє, а чоловік – Араміс.

      І відразу ж усі підозри, розбурхані ревнощами, з новою силою прокинулися в його душі.

      Він був двічі обдурений – другом і тією, котру любив уже як коханку. Пані Бонасьє присягалась йому всіма богами, що не знає Араміса, а за чверть години він зустрічає її під руку з Арамісом.

      Д’Артаньян навіть не подумав про те, що з гарненькою галантерейницею він познайомився лише якихось три години тому, що вона нічим йому не зобов’язана, хіба що звільненням з рук поліцейських, які хотіли її викрасти, і що вона йому нічого не обіцяла. Він почувався коханцем, ображеним, ошуканим і осміяним. Лють охопила його, і кров ударила в скроні. Він вирішив будь-що дізнатися правду.

      Молода жінка та її супутник помітили, що за ними стежать, і наддали ходи. Д’Артаньян кинувся бігти й випередив їх. Потім, повернувши назад, заступив їм дорогу саме тоді, коли вони проходили повз статую Самаритянки[28], освітлену ліхтарем, який заливав світлом усю цю частину мосту.

      Д’Артаньян зупинився перед ними, і вони теж змушені були зупинитися.

      – Що вам треба, добродію? – спитав, відступаючи на крок, мушкетер, з іноземного акценту якого д’Артаньян зрозумів, що одне з його припущень виявилося помилковим.

      – Це не Араміс! – вигукнув він.

      – Ні, добродію, не Араміс. І оскільки, судячи з вашого вигуку, ви помилилися, я прощаю вас.

      – Ви прощаєте мене? – перепитав д’Артаньян.

      – Так, – відповів незнайомець. – Тому дозвольте пройти, коли у вас немає до мене ніякої справи.

      – Це так, добродію, – сказав д’Артаньян, – у мене справа не до вас, але до вашої дами.

      – До моєї дами? Ви ж не знаєте її! – здивувався незнайомий.

      – Ви помиляєтесь, добродію, я її знаю.

      – Он як! – зауважила з докором пані Бонасьє. – Ви дали мені слово дворянина і військового, і я сподівалася, що цього цілком досить!

      – Але… – знічено промовив д’Артаньян, – ви обіцяли мені…

      – Обіпріться на мою руку, пані, – запропонував іноземець, – нам треба йти.

      Але д’Артаньян, приголомшений СКАЧАТЬ