Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

      Надворі вечоріло, Ляна знайшла у валізі байкову сорочку й накинула на плечі – їхала вона сюди на два-три дні, тож про те, щоб взяти трохи одягу, не подумала. А щодо теплого – й поготів. Ще трохи – і доведеться влаштувати собі шопінг на місцевому ринку.

      Дімон сидів на лавці, де вдень вигрівали на сонці кістки бабусі.

      – А я вже тут не живу, – обвів жестом подвір’я. – Батьки у Бостоні. Емігрували у двохтисячних. Вчителі тоді ледве виживали. І сестричка там. А мене тоді залишили з бабусею.

      – То ти живеш із нею, – Ляна сіла на лавку поруч й обвела поглядом вікна будинку, силкуючись згадати, за якими була квартира Дмитра.

      – Бабуся померла недавно. Від раку.

      – І мій тато помер.

      – Чув. Співчуваю. То ось чому ти приїхала.

      – Угу. Хоронити.

      – Слухай, ми підемо на каву, – вперше за весь вечір глянув їй в очі Дмитро, – чи так і будемо тут сидіти, як старі?

      Ляні відверто полегшало – розмову на неприємну тему закрито. Десь у дворі запищала автомобільна сигналізація. Дівчина мимоволі повернула в її бік голову: не Іван. Дивно, але його «шевроле» не бачила з того дня, коли зачинила перед його носом двері квартири.

      – Коли ти поїхала в Київ, – Дімон запхав руки в кишені, – я навіть батькам своїм сказав, що вступати поїду в столицю і знайду там тебе.

      – І вступив? – посміхнулася.

      – Ні. Спочатку було медучилише. Але з медициною не склалося. Вчився далі. Став слідчим поліції.

      – То як тебе з поліції занесло в «Нову пошту»?

      – Та так. Сталося дещо. Не хочу про це. Одним словом – мене звільнили.

      – Жалкуєш?

      – Проблем – менше, зарплата більша. За чим жалкувати? Хіба за пригодами. А ти де?

      – В Києві, закінчила юрфак, працюю в архіві.

      – Теж з пригодами так собі, правда?

      – Правда, – Ляна не знати чого заусміхалася. – Часом думаю, що вмру від нудьги.

      Дмитро різко зупинився посеред дороги:

      – А знаєш, що я подумав! Ну його до біса, ту каву. Поїхали на картинг!

      Ляна навіть не думала сперечатися. Вже за півгодини, проїхавшись у майже пустій маршрутці, вони знайшли у центральному парку картинг і ганяли навперегін. Трохи завеликий шлем сповзав на очі, а двигун ревів так, що можна було оглухнути, але Ляна почувалася супер.

      – Правда, круто? – Дмитро подав їй руку і допоміг вилізти з автівки, коли час оренди закінчився.

      – Крутезно! – Ляну розпирало від щастя. – Я давно так не дуркувала!

      – І я, – Дімон обняв її за плечі. – Кави?

      – Води, – закотила очі Ляна. – Вмираю від спраги.

      Вони купили пляшку мінералки на двох у найближчому продуктовому магазині й випили її до дна на лавці в темному парку.

      – За законом жанру, ми б мали тепер поцілуватися, – Дімон обіймав її однією рукою, а іншою загортав їй за вухо пасмо волосся.

      Ляні СКАЧАТЬ