Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Будинок на Аптекарській - Ольга Саліпа страница 24

Название: Будинок на Аптекарській

Автор: Ольга Саліпа

Издательство: OMIKO

Жанр: Современные детективы

Серия: Ретророман

isbn: 978-966-03-7113-2, 978-966-03-9710-1

isbn:

СКАЧАТЬ Ляна принюхалася: в повітрі ледь вловимо пахло якоюсь побутовою хімією. Усі ручки шафок хтось ретельно помив.

      Дівчина впала на диван й охопила голову руками: очманіти!

      Вранці наступного дня Ляна знайшла в кладовці молоток і два крихітних цвяхи, вбила їх у одвірки на рівні десяти сантиметрів від підлоги і зав’язала між цвяхами нитку. Така пастка мала б виказати, якби до квартири без неї хтось увійшов. Двері відчиняються всередину, тож не розірвати нитку при цьому неможливо. Колись таким чином вони з друзями охороняли «свою» територію в підвалі – покинуту кимось комірчину, місце, де могли гратися лише мешканці цього будинку, а зайдам було зась.

      Ляна вирішила також перевірити версію Дмитра. На щастя, із самого ранку бабусі під під’їздом були на «бойовому посту».

      – Слухайте, – підсіла до них після традиційного обміну вітаннями, – дещо вас запитаю. Ви ж тут, – зробила паузу, щоб обдумати, як сформулювати питання й не образити жіночок, – ви ж тут багато часу проводите, всіх знаєте. Скажіть, у мого батька хтось був?

      – Хто був? – старенька жіночка повільно повернула в її бік голову.

      – Ну, жінка. Коханка. Не знаю, як ще сказати.

      – Була тут одна, – жіночка підняла вказівний палець вгору, а її подруга ствердно закивала головою. – Приходила кілька разів. Молода така, туфлі на обцасах височенних. Я спочатку навіть думала, може, то ти, тобто донька його. А вже потім все сталося, і ти приїхала.

      Ляну ніби вдарили чимось по голові: отже, жінка таки існує.

      – Як вона виглядала? – не знати навіщо перепитала в жіночок.

      – Як-як. Як усі фіфи тепер виглядають. Волосся довге, руде, кучеряве. Сережки у вухах завжди величезні, схожі на циганські. Я запам’ятала, бо моя внучка якраз недавно в таких до мене прийшла. Чемодан величезний та жінка кожного разу з собою носила. Не знаю, може, мальовидло там мала чи книжки які. Хоча такі книжок не читають, – махнула рукою.

      – А вчора ви її часом не бачили? – вхопилася за останню соломинку Ляна.

      – Ні, з того часу, як тато твій вмер, вона більше не приходила.

      Ляна подякувала жіночкам і пішла на тролейбус до Гречан. Із самого ранку мала кілька замовлень в онлайн-магазині, які треба було виконати. Думки про таємничу руду жінку так захопили, що дівчина ледь не проїхала свою зупинку.

      Отже, тато мав якісь стосунки. Якщо вірити бабусям з двору, його пасія була значно молодшою. Чому тоді вона не прийшла до нього на похорон? І що їй треба було у квартирі, якщо то була справді вона.

      – Нарешті. Я вже думав, що ти від страху сховалася під столом і чекаєш свого злодія вдома з ножем в руці.

      Ляна аж підстрибнула від несподіванки. Іван, як завжди, випірнув ніби з-під землі.

      – Міг би й поспівчувати. Мені, між іншим, було страшно.

      – Пробач. Я був трохи зайнятий і не в місті. Можу чимось допомогти?

      – Допоможи мені знайти руду жінку.

      – Будь-яку? Чи будуть якісь точніші характеристики?

      Обоє зайшли СКАЧАТЬ