Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

      – Ні, навіть не просіть, – хмурив брови, водночас посміхаючись, як завжди, коли якийсь чоловік приніс продати старий мобільний, – ви ж читали вивіску. Хіба там написано «Ломбард»?

      – Поклич когось… старшого, – не сприймав його серйозно клієнт.

      Ніколай закопилював губу і показував пальцем у бік Ляни:

      – Ось вона – господиня магазину.

      Ляна повільно встала і поклала руку на плече Ніколаю:

      – Мій консультант має рацію. Ми не приймаємо сучасну техніку, хай і застарілу.

      Чоловік махнув рукою і вийшов, а Ніколай розтягнув губи у посмішці:

      – А можна я собі бейдж зроблю? – приклав долоню до грудей.

      – Можна.

      – Консультант?

      – Консультант. Слухай, – наважилася продовжити після паузи, – ти ж шукаєш собі роботу? Бо я тут досі стирчу фактично лише через тебе.

      – Шукаю, – відвів погляд.

      Вже хвилин за десять хлопець вирізав з картону прямокутник, на якому власноруч написав маркером «Ніколай. Консультант з антикваріату» і пришпилив його до футболки.

      Якби не цей хлопець – все б уже давно завалилося. Неприємний висновок муляв Ляні свідомість і штовхав у спину: читати і вчитися. Дівчина повільно розглядала кожну дрібницю в магазині і вже за кілька днів знала, де шукати інформацію про її вік та цінність і до якого експерта телефонувати при потребі. Номери їй дав той же Ніколай, проте, за його словами, її батько за експертною консультацією звертався рідко.

      – Не несуть нам нічого аж такого дорогого, щоб витрачатися на спеца, – опускав кутики губ вниз хлопець.

      Найлегше було зі старими грошима. Визначити їх ціну можна було прямісінько в інтернеті, продати чи купити щось – теж.

      – Слухай, а може, нам організувати онлайн-магазин? – зірвалася на ноги Ляна, захоплена власною ідеєю. – Ти не ображайся, але в цю глуш мало хто доходить.

      Насправді Ляна думала про інше: якщо перевести справу в онлайн, то можна буде займатися всім цим прямісінько з Києва і не сидіти у Хмельницькому. Так вона змогла б швидше повернутися додому і її б не мучила совість, що закрила справу, яку їй залишив тато.

      Ніколай ідею сприйняв добре і пообіцяв допомогти з описом кожної речі.

      Почалася робота: Ляна завела сторінки магазину в Інстаграм і Фейсбук, фотографувала антикваріат, викладала в мережу і паралельно поширювала пости на тематичних форумах. А ще проходила кілька курсів із продажів у мережі.

      «В інтернеті вас зустрічають по ніку», – казав котрийсь із них. Але Ляна, коли реєструвалася, над цим довго не думала – назвалася просто «Антикварка».

      Справа повільно, але закрутилася. Перші невеликі замовлення з’явилися за кілька днів, і до Ляниного маршруту дім-магазин-дім додалося ще крихітне відділення «Нової пошти». У котрийсь із днів оператор у відділенні розкрив її паспорт і здивовано СКАЧАТЬ