Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

      – Хто знає, – милувався малою із захопленням, – можливо, їй я колись передам все, що маю.

      – А Стефан? – Михайлина ніколи не потурала Людвігу його суворе ставлення до найстаршого сина, – він уже дорослий, та й помагає тобі з торгівлею.

      – Боюся, щоб він не пустив усе за вітром, – між бровами Людвіга з’явилася глибока складка. – Але час покаже.

      Мала Гелена тулилася до батька, і на його очах виступали сльози. Якраз у ту мить у двері постукали.

      – Там, – хапала повітря ротом Євка, – там… – переминалася з ноги на ногу й відійшла вбік, щоби ті змогли побачити чоловіка в формі, що ледь наважився переступити поріг. – Там щодо вашого сина прийшли.

      Людвіг показав жестом, щоб той зайшов.

      – Ваша милість, – здавалося, служивому аж язик в роті прилипав до піднебіння. – Ваша милість, ми… такі справи…

      – Я зачекаю, поки ви зберетеся з думками і скажете, у чому справа, – хозяїн суворо глянув на нього.

      – Така справа… Син ваш, ваша милість, чи захворів, чи втомився, – аж видихнув від полегшення, що ці слова вдалося сказати.

      – І? – звів брову Деревоєд.

      – Ми його… Теє… Сопроводили сюди. Щоби часом чого не сталося дорогою.

      – Заводьте, – Людвіг показав жестом Михайлині, щоб та йшла в іншу кімнату. Жінка послухалася, але навіть звідти бачила, як Людвіг подякував коротким кивком голови і, не сказавши ні слова, відтягнув сина у льодовню.

      Служивий ще довго вибачався і кланявся. Михайлині аж оскома щелепу звела, так неприємно було від того підлабузництва.