Листи до Феліції (1914–1917). Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

      Можливо, я, однак, ще не добре обґрунтував свій страх, Твоє ж пояснення в «Askanischer Hof» було лише пізніше, його я зараз не можу враховувати. Одним з показових прикладів, однак, є непорозуміння щодо квартири, кожна деталь Твого плану лякала мене, навіть якщо я не міг їй нічого суперечити, і усі, безперечно, мусили погоджуватися з собою. Лише Ти сама не мала погоджуватися з собою. Ти хотіла щось просте: тиху, скромно облаштовану квартиру для сімейного життя, яку зазвичай мають сім’ї Твого й мого оточення. Ти взагалі не хотіла нічого більшого, ніж мали ці люди (і у своєму сьогоднішньому листі Ти їх згадала, це ті, яким усе падає з неба), але те, що вони мали, ти хотіла повною мірою. Якось я Тебе попросив – це було вже на останній межі страху – уникнути урочистостей у храмі, Ти на це не відповіла, у своєму страху я припустив, що Ти була розлючена через моє прохання, і справді, Ти згадала в «А. H.» і про це. Але що означало уявлення, яке Ти мала про ту квартиру? Воно означало, що Ти погоджувалася з іншими, але не зі мною; але для них квартира є чимось зовсім іншим, ніж вона є для мене. Ці інші, коли укладають шлюб, вже наситилися і шлюб для них є лише останнім великим кушем. Для мене – ні, я не наситився, я не заснував власної справи, яка з кожним роком у шлюбі повинна далі рости, мені не треба постійної квартири, з впорядкованого затишку якої я хочу вести цю справу, але не лише те, що я не потребую такої квартири, лякає мене. Я маю таку жагу до своєї роботи, що мені аж млосно; однак мої теперішні обставини шкодять моїй роботі, і якщо я зараз облаштую квартиру відповідно до Твоїх бажань, то це означає, – якщо не зараз, то у майбутньому, – що я намагаюся зробити ці умови довічними, тобто, накликати найгірше, що може зі мною статися.

      Я хотів би те, що я зараз сказав, якось обмежити, і тим самим точніше визначити. Ти маєш право запитати, яких планів щодо квартири я від Тебе очікував. Я, власне, не можу на це відповісти. Однак найвідповідніше й найприродніше для моєї роботи було б покинути усе й підшукати десь квартиру ще вище, ніж на 5-му поверсі, не в Празі, деінде, але, судячи з усього, ні я, ні Ти не пристосовані для життя в добровільно обраних злиднях. Мабуть, я навіть ще менше до цього пристосований, ніж Ти. Що ж, ніхто з нас ще цього не пробував. Тож чи очікував я такої пропозиції від Тебе? Не зовсім; хоча я б і не знав, що робити від щастя від такої пропозиції, але її я не очікував. Але, можливо, була якась середина, точно була така середина. І Ти, певно, її б знайшла, без пошуків, цілком природно, якби не, саме так, якби не було того страху, тієї відрази, яка утримувала тебе від того, що було вкрай необхідно для мене й для нашого спільного життя. Я міг все ще сподіватися, що ми дійдемо цієї згоди, але це були лише сподівання, тоді з’явилися, однак, ті ознаки протилежного, яких я боявся і від яких я також мусив захищатися, якби хотів, щоб Ти мала ще живого чоловіка.

      І зараз Ти, звичайно, можеш усе перекрутити й сказати, що Ти у своїй суті так само була під загрозою, як і я у своїй, і що Твій страх СКАЧАТЬ